19 березня свій день народження відзначає легендарна українська письменниця Ліна Василівна Костенко, творчість якої вже стала класикою, її твори та влучні крилаті вирази сьогодні набувають нових сенсів та актуальності. У свої 94 вона не втрачає майстерності гострого слова, продовжує писати та готує історичний роман, обіцяє випустити одразу кілька книжок.
ВІДЕО ДНЯ
Ліна Костенко народилася у містечку Ржищів Київської області в родині педагогів. Згодом родина переїхала до Києва. У 1936 році батька письменниці засудили до десяти років концтаборів як «ворога народу».
Ліна Василівна почала друкуватися з 16 років. У своїх ранніх творах згадувала про Другу світову війну, втрачене через неї дитинство, Труханів острів, де вона росла. У вірші «Я виросла у Київській Венеції» вона розповідала про це місце та його руйнування бомбами. До речі в дитинстві Костенко зовсім не мріяла стати письменницею. Вона хотіла бути льотчицею, і ледве не загинула через цю мрію. Вона сама змайструвала саморобний парашут зі старої маминої парасолі та простирадла, і стрибнула з ним з горища.
В юності Ліна Костенко захоплювалася філософією, проте її не прийняли на відповідний факультет Університету імені Шевченка в Києві через «неблагодійність» родини.
РЕКЛАМА
Після закінчення школи вона вступила до Київського педагогічного інституту, продовжила навчання у Московському літературному інституті.
У 1956 році Ліна Костенко підготувала три поетичні збірки, але через політичну цензуру книгу «Зоряний інтеграл» заборонили до друку. Тому авторка почала друкуватися у самвидаві. Так само була заборонена до друку збірка «Княжа гора» нібито за те, що в одному з віршів Україна була зображена недостатньо радянською.
РЕКЛАМА
Зрештою дійшло до того, що у 1963 році Ліна Костенко опинилася серед тих молодих авторів, яким пригрозив секретар ЦК КПУ з ідеології Андрій Скаба, який зазначив, що «формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до затемнення ідейно-художнього змісту твору».
Ані цензура, ані ідеологічний тиск не зламали письменницю й не змінили її переконань. Як писала Ліна Костенко:
Якщо мене ви й зігнете в дугу,
То ця дуга, напевно, буде вольтова.
РЕКЛАМА
Довгий час письменниця не мала змоги друкуватися (майже 16 років), писала «в стіл», проте не зраджувала собі. Вона брала участь у русі шістдесятників, підтримувала дисидентів, виходила на протести.
Її «Маруся Чурай» пролежала в столі майже шість років. Лише у 1987 році твір був визнаний та отримав Шевченківську премію.
Проте Ліна Костенко досить прохолодно ставилась і ставиться до нагород, відмовлялася від них та називала їх «політичною біжутерією». У 2000 році Леонід Кучма нагородив Ліну Костенко орденом Ярослава Мудрого V, а Віктор Ющенко надав звання Героя України.
Письменниця рідко з’являється на публічних заходах та дає інтерв’ю. Вперше за довгий час вона особисто прийняла нагороду — Орден Почесного легіону Франції. Тоді ж письменниця розповіла, що зустріла війну в Києві, під ті самі звуки бомб, що колись чула в дитинстві, а також анонсувала три нових видання.
«Уявіть собі, я писала. Я ж належу до покоління, яке пережило Другу світову війну. Мені оці бомби о 4 ранку звичні. З мого дитинства. А тепер, знову почула ті самі бомби, тільки страшніші. Мушу вам сказати, що я не злякалась. Я ні разу не пішла в укриття. Воно гуде — я думаю, ну добре, уб'є то уб'є. В укриття не пішла і весь час писала. Перший місяць, правда не дуже писалося. Перший місяць — весь час слідкувала за кожним кроком, нюансом цієї війни, а потім взяла себе в руки і почала писати, писати і все. А інші люди, кожен у своїй професії робить своє.
Я ж цей час не втрачаю. Зараз буде кілька книжок. От власне, книжка прози велика і книжка віршів. І книжка осмислень, що сталося», — розповідала Ліна Костенко.
Вона також зазначила, що всі роки незалежності знала, що Росія на нас нападе. Ще від початку російського нападу, у 2014 році, Ліна Василівна підтримувала українських захисників, передавала в зону АТО гуманітарну допомогу й збірки поезій зі словами підтримки. На титулі однієї з книг поетеса написала від руки нині легендарні рядки про «маленького сірого чоловічка», який накоїв чорної біди.
Пригадаємо відомі рядки та вислови Ліни Костенко:
І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра — ви.
***
Це ж треба мати сатанинський намір,
чаїть в собі невиліковний сказ,
щоб тяжко так знущатися над нами,
та ще й у всьому звинувачувати нас!
***
Ми воїни. Не ледарі. Не лежні
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що, а ми за незалежність.
Отож нам так і важко через т. е.
***
Історії ж бо пишуть на столі. Ми ж пишем кров’ю на своїй землі.
***
І щось в мені таке велить
збіліти в гнів до сотого коліна!
І щось в мені таке болить,
що це і є, напевно, Україна!
Доля не усміхається рабам!
***
Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову.
***
… і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
– Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!
***
Страшні слова, коли вони мовчать.
***
Огидна річ — наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас.
«ФАКТИ» приєднуються до привітань, бажають Ліні Костенко міцного здоров’я та наснаги.
Пропонуємо почитати про цікаві факти з життя Ліни Костенко, а також інтервю письменниці, в якому вона розповіла про кохання, чоловіка-рицаря та жінку-поетесу.
Фото: з відкритих джерел