Майстер спорту України з велоспорту Сергій Краснов влаштував благодійний велопробіг «Тур де Франс Україна», що є аналогом всесвітньо відомої велогонки. Уродженець Нової Каховки подолав понад 3500 кілометрів за 23 дні та зібрав 12 тисяч гривень на допомогу жителям рідної Херсонщини, які постраждали від російських окупантів, втративши дім та здоров’я. Сергій займається велоспортом вже 22 роки і вирішив використати свої навички для допомоги землякам. Раніше «ФАКТИ» писали про загибель на фронті багаторазового чемпіона України з велоспорту 35-річного Андрія Куценка.
ВІДЕО ДНЯ
– Ще зі шкільних років я займався їздою на велосипеді, посідав призові місця на різноманітних турнірах, — розповідає «ФАКТАМ» Сергій Краснов. — Останні двадцять років мешкаю в Одесі, й чесно кажучи, родина та робота забирали стільки часу, що спорт полишив на довгий період. Проте від себе не втечеш, і зрозумівши, що мені бракує велоїзди, я знову сів на ровер. Ба більше, продовжив виступати на змаганнях, щоправда вже як аматор, бо мені багато років (сміється — Авт.). Якщо спитаєте, яким досягненням найбільше пишаюсь — це саме останній проект, спрямований на збір коштів херсонцям.
— Яким вам запам’яталося 24 лютого 2022 року?
– Вже зранку у Нову Каховку зайшли росіяни, а я ж перебував у Одесі, де теж лунали вибухи. Чесно кажучи, здавалось, що тоді серце вистрибне з грудей. Бо у Новій Каховці залишилась моя мама та інші рідні. Потім я зумів її таки забрати звідти. Але багато моїх земляків опинились під несподіваною окупацією, люди змушені були кидати своє житло, бізнес, а скільки ще горя приніс підрив Каховської ГЕС. Дехто і не зміг виїхати за станом свого здоров’я чи батьків, і досі знаходяться під постійними обстрілами…
РЕКЛАМА
«Колись жвавий центр Херсону виглядає як апокаліпсис»
— Як виникла ідея влаштувати благодійний велозабіг?
— Мені це близько. Я там жив і знаю проблеми людей. Спочатку вони отримували допомогу від держави, але ж виплати багатьом скоротили. Потрібно за щось жити. Досвіду активного волонтерства, крім закриття різних зборів на фронт, не мав, але багато років віддав велоспорту. Вирішив це об'єднати, щоб звернути на себе увагу та допомогти переселенцям. Я раніше подібного не робив.
РЕКЛАМА
— Звідки стартували та які міста об'їхали? Що здивувало?
– Стартував із Одеси, де й проживаю. Спочатку вирушив до Херсону. Після чого повернувся назад до свого міста. А тоді вже по кругу у Миколаїв, Кривий Ріг, Дніпро, Черкаси, Кременчук, Житомир, Хмельницький, Вінницю, Умань та фінішував у Одесі. За 23 дні здолав 3500 кілометрів. Я спілкуюсь із багатьма спортсменами-велосипедистами, тому в кожному місті вони мене зустрічали та проводжали. Наприклад, у Миколаєві мене зустріли 30 спортсменів-дітей. А у Кропивницькому встигли влаштувати ще й велогонку, а я нагороджував учасників спеціальними медалями. В Херсоні було до 20 потужних вибухів, люди там стараються жити якнайдалі від Дніпра, епіцентру ударів. Мене вразив центр — розбиті будинки, полатані фанерою вікна. Колись жвавий центр з туристами виглядає як апокаліпсис. Водії машин, які обганяли та їхали назустріч, сигналили та махали руками. Я би сказав, що атмосфера була дуже позитивною. В Україні дороги хороші, з автомобільним супроводом можна сміливо їхати на ровері.
РЕКЛАМА
Читайте також: Життєвий марафон незламності Сергія Храпка: як ветеран війни без кінцівок допомагає побратимам
— Мабуть пригощали їжею та воду пропонували?
— Так, але за мною рухалась машина супроводу, де було все необхідне і заготовлене заздалегідь. Я мав лише санітарні зупинки, все по графіку. Повинен був харчуватись правильно та безпечними продуктами, щоби не мати потім проблем. Тому обирав спортивне харчування зранку, яке мене тримало до вечора. А вже у готелях, які оплачував власним коштом, обирав білки, корисні вуглеводи. За 200 кілометрів у спеку я випивав 6−7 літрів води, не зупиняючись. Щодня прокидався о 5.30 ранку і за годину-півтори стартував. Намагався обходити всі негаразди, бо не знав як мій немолодий організм, а мені 55 років, відреагує на ті чи інші умови.
«Вірю, що ще у Криму сяду на велосипед і насолоджуватимусь горами та морем»
— В середньому скільки щодня долали кілометрів?
— Десь 170 кілометрів. Найменше — 130. Найдовше — 229 кілометрів. Все підлаштовував під гонку «Тур де Франс», яка у той час проходила у Франції. Скільки там долали професійні спортсмени, скільки і я. Тобто в мене був чіткий графік, від якого я не відходив. Поки я їхав, охочі могли заходити на мій сайт та донатити. А ті, хто потребував підтримки, подавати заявку. Таким чином формувалась база. За цей велопробіг я зібрав 12 тисяч гривень. Небагато, але це теж мій внесок у перемогу. Поки що роблю паузу із подібними марафонами, адже до цього я готувався більше пів року.
Один з етапів марафону
— До вас багато біженців звертаються. Які з історій найбільше запам’ятались?
– Одна із жінок за місяць до війни поховала свого чоловіка. Мешкала в приватному будинку в центрі міста. Коли місто окупували і росіяни завезли свої продукти, вона гидувала до них доторкатись. Потім випала можливість евакуації, жінка виїхала з пакетом від ковдри, лишивши дім. Могили двох її чоловіків, мами та сина лишились на окупованій території…
Читайте також: Багаторазовий чемпіон України загинув на війні з окупантами
Також мене вразила історія земляка з Нової Каховки, який перші дні вторгнення допомагав евакуйовувати людей. Після окупації його примушували співпрацювати з рф. Чоловіка заарештували і тримали майже два місяці, але він не погоджувався на співпрацю. Рідні домоглися, аби чоловіка звільнили. Він приїхав до Києва, але серце не витримало. Помер у 55 років. Лишились дружина та троє дітей. Ось стільки горя наробили нам росіяни.
— Про що мрієте тепер?
– Банальна відповідь — аби якнайшвидше закінчилась війна. Хотів би провідати рідну Нову Каховку, хоча розумію, що там нічого не залишиться для життя… Втомився від тривог, обстрілів та загибелі людей. З таким ніколи не змиришся. Тому наділі підтримуватиму збори на ЗСУ і вірю, що ще в Криму сяду на велосипед і насолоджуватимусь горами та морем.
Раніше «ФАКТИ» писали про те, що хлопчик з ДЦП здолав 42 кілометри заради ЗСУ.
