Понад три десятиліття моя кар’єра в медіа, що вимагала практичної роботи, повільно скоротилася до одного сяючого екрана.
Але так було не завжди. Наприкінці 90-х я отримав ступінь магістра в Школі інтерактивних телекомунікацій Нью-Йоркського університету. Це був час, коли електронна пошта була новинкою, а монтаж — елітним ремеслом, якому вчилися, зазираючи через плече колеги в темній кімнаті.
Озираючись назад, моя рання кар’єра здається кумедним кіно-монтажем.
Я робив усе в медіа
Моя перша робота в 90-х полягала в копіюванні стрічок для керівників у Miramax. Потім я перейшов до AMC, створюючи рекламні ролики для марафонів фільмів про Елвіса. Я займався кіновиробництвом і зрозумів, що мені подобається фізична робота — бути на знімальному майданчику, за камерою, заряджати плівку.
У середині 2000-х я відкрив власну постпродакшн-студію в центрі Мангеттена. Власне фізичне приміщення було чудово, але я занадто випередив свої фінансові можливості. Після кризи 2008 року я не міг продовжувати вкладати гроші в оренду з фріланс-доходів.
Близько 2010 року мій батько захворів, тому я закрив свою нью-йоркську студію і переїхав до Південної Флориди. Наступне десятиліття стало розмитим від корпоративних медіа-змін: період роботи в цифровому кіно, управління польовим виробництвом та монтажем для нового стартапу Univision-Disney, і, зрештою, мене поглинула машина щоденних новин. До моменту настання пандемії мережа повністю реструктурувалася, і все, що я робив, — це перемонтовував історії іспанської мережі англійською. Творчої роботи, яку я любив, більше не було.
Монтажна кімната почала здаватися пасткою. Я був замкнений у кімнаті без вікон, нескінченно перемонтовуючи політичні чвари іспанської мережі англійською. Коли після COVID-19 вони остаточно закрили англійський відділ, моя відсутність вільного володіння іспанською мовою поставила хрест на моїй кар’єрі. Я пішов з вихідною виплатою на недружньому місцевому медіа-ринку.
У середині 50-х я відчував себе надто старим
На початку 50-х я працював віддалено в 3D-анімації для великих кабельних мереж і створював цифрову графіку для документальних фільмів. На папері це була ідеальна віддалена робота. Насправді: 10 годин на день дивитися на екран у домашньому офісі, чекаючи, поки 25-річний координатор у Нью-Йорку схвалить один кадр. Ви отримували електронний лист, потім повідомлення в Slack із запитанням, чи бачили ви лист, потім текстове повідомлення із запитанням, чи отримали ви повідомлення в Slack. Я відповідав: “Так, бачив. Емодзі “око голуба””.
Я не з тих, хто скаржиться, але обставини складалися так, що я не міг ігнорувати. Біль у шиї. Біль у спині. Вакансії, що пропонували менше грошей за більше обов’язків. І медіа-ринок Південної Флориди двомовний — без вільного володіння іспанською мовою двері зачиняються швидко. В якийсь момент ви дивитеся в дзеркало і запитуєте: хто мріє найняти 55-річного відеомонтажера? Чи я просто згнию в цьому кріслі?
Тож я почав шукати можливості в своєму районі. Уздовж шосе US-1 у Південній Флориді тягнуться верфі. Я дослідив зарплати ремонтників яхт, і вони були непоганими. Я завжди мав механічну жилку; на знімальних майданчиках мені подобалося носити обладнання так само, як і монтувати відео. І я не хотів проводити 50-ті, скиглячи про зменшення ставок фрілансу.
Старий підхід: отримати ступінь. Це було те, що мені справді було потрібно — ще один диплом. Тому я вступив на програму Marine Service Technologies в McFatter Technical College.
Я пішов до професійно-технічного училища
Професійно-технічне училище в 55 років — це майстер-клас зі скидання его. Близько 90% моїх однокурсників були віком від 18 до 24 років. Я з’явився з сивою бородою і бейсболкою, поруч із підлітками, чиї батьки мали човни в каналі за їхніми будинками. Коли вони вдягали мантію та шапочку на випускній, це був їхній перший раз. Для мене — третій.
Спочатку хлопці жартували: “З чим ти грався в дитинстві, з дерев’яним обручем і палицею?”. Але я обладнав iPad професійним мікрофоном — тим самим, який використовував для зйомки новин, — щоб записати кожну деталь лекцій про морські двигуни. Вони почали називати мене “Мікрофонний чоловік”. До середини семестру ті самі хлопці, які насміхалися з мого обладнання, запитували: “Гей, Мікрофонний чоловік, ти сьогодні завантажиш конспект для підготовки до іспиту?”. Я ділився ним з усіма, включно з професором.
Після занять я також підробляв на стійці в West Marine — аналог “Епіцентру” для товарів для човнів — вивчаючи професійну термінологію від кожного нетерплячого власника човна.
У мене менше часу перед екраном і більше сонця
Ближче до кінця річної програми мій інструктор познайомив мене з випускником, який керував бізнесом на пристані Маямі-Біч. Компанія продає, обслуговує та проводить уроки з використання розкішних “іграшок” для яхт — серед них е-фойли, електричні дошки на гідрофойлах, які не стільки ковзають по воді, скільки ширяють над нею. По суті, літаючі серфборди.
Я не був молодим, ефектним найманим працівником. Але власник насправді цінував мої десятиліття професійної надійності, мій досвід навчання сноубордингу та технічні знання, які я здобув в коледжі. Сьогодні моя робота поєднує практичну механічну роботу — обслуговування двигунів е-фойлів, заміну прокладок, змащування компонентів — з проведенням занять для клієнтів у затоці Біскейн.
Фінансово я втратив. Я витратив заощадження за рік навчання, хоча професійна допомога Флориди покрила більшу частину плати за навчання. Я заробляю близько 25 доларів на годину на пристані, що тривожно близько до того, що я заробляв як фрілансер-монтажер.
Але сидяча робота має приховану ціну: коли ви працюєте вдома в медіа, ви ніколи не буваєте повністю “не на зв’язку”. Тепер моя поїздка на роботу — це кілометр сонячної поїздки на скутері. І коли моя зміна закінчується, мій день справді закінчується. Я на вулиці, на воді, рухаю тілом, оточений людьми, які добре проводять час. Я все ще беруся за час від часу фрілансерські монтажні роботи у вихідні, але моє життя більше не обертається навколо електронної пошти.
Починати все спочатку у 50 років страшно, але бездіяльність — гірше. Медіа-навички нелегко переносяться на інші корпоративні кар’єрні шляхи, і ніхто не дає другого шансу. Ви повинні будувати їх самі. Цей поворот показав мені, що зміни можливі в будь-якому віці. І я краще буду боротися під сонцем Флориди, ніж згасну за монітором.
За даними порталу: www.businessinsider.com