Харківська «Енеїда», якої не сталося… Репортаж 11.05.2026 11:29 Укрінформ Понад пів століття потому в Харкові продемонстрували ілюстрації до так і не виданого двотомника Котляревського
Наприкінці 1960-х харківський митець Рафаель Волинський працював над замовленням від видавництва «Прапор»: планувалося випустити зібрання творів Івана Котляревського у двох томах. Тривала мистецька робота, відбувалися засідання редколегій, готувалися рецензії, навіть з’являлися публікації у тогочасній періодиці про нову «Енеїду». Однак книгу так і не надрукували.
Минуло понад пів століття, як ілюстрації Рафаеля вперше стали доступними широкому загалу. Їх відшукав у родинному архіві онук митця – архітектор і нині військовослужбовець Богдан Волинський.
Ознайомитися з цими ілюстраціями тепер можна на виставці, що проходить у літературному музеї. Експозиція має назву «Харківська Енеїда. Домашній архів». Представлена лише частина малюнків, які Богдан Волинський обрав для презентації.
КОНКУРЕНЦІЯ ЧИ ЦЕНЗУРА?
– Це була завершена серія робіт. Окрім самих ілюстрацій, збереглося багато супровідних документів (договір з видавництвом щодо ілюстрування, протоколи засідань художніх рад, відгуки тощо, – ред.), що дозволяють простежити весь процес підготовки книги. Про це навіть писали у пресі (зокрема, є вирізка з газети «Літературна Україна» за 1968 рік, – ред.). І планувалося випустити таке чудове видання до 200-річного ювілею від дня народження письменника. Проте вийшла інша «Енеїда», яку ми добре знаємо сьогодні (з ілюстраціями Анатолія Базилевича), видана «Дніпром». Я маю різні версії щодо причин, чому так сталося, адже від самого початку намагався з’ясувати, що ж пішло не так із роботами дідуся? – ділиться думками Богдан.
Богдан Волинський
Онук висловлює припущення: можливо, це була звичайна конкуренція між митцями та видавництвами, і просто не дали дозвіл на дві книги до ювілею, а «Дніпро» отримало замовлення, оскільки державні установи того часу вже переїхали з Харкова до Києва. Однак, цілком ймовірно, що цензори вбачили в ілюстраціях Волинського той самий «буржуазний націоналізм». У своєму архіві Богдан знайшов, зокрема, робочу записку діда, яку вважає надзвичайно важливою як для осмислення робіт, так і для розуміння особистості самого художника. На аркуші, виписаному з обох боків, містяться тези, імена, запитання.
– Це ті питання, які він собі ставив, працюючи над «Енеїдою». Він розмірковував про мову; що символізувало море для України – актуальна тема і сьогодні; про свободу та її уявлення; що є прикладом українських воєн, у чому їхня сила та слабкість, що вони дали світу; згадував Залізняка, Гонту, Конашевича-Сагайдачного; про місію козацтва – ми бачимо, до кого він звертався, яких поглядів був цей чоловік. Це можна зрозуміти лише з таких особистих нотаток. Тобто, певною мірою, він намагався адаптуватися до суспільних реалій. Коли якийсь художній фонд просив надіслати його роботу, дідусь додавав автобіографію російською мовою, хоча все життя спілкувався українською – і, на мою думку, це не було для нього комфортно чи зручно в тогочасному Харкові, і не сприяло кар’єрному зростанню, – розповідає Богдан.
МИТЕЦЬ – ХАРКІВСЬКИЙ, УКРАЇНСЬКИЙ, РАДЯНСЬКИЙ
Волинський зазначає: чим довше він працював з архівом, тим сильнішим ставало бажання поділитися ним. Рафаель був митцем харківським, українським, але водночас і радянським. Його особистість та творча спадщина можуть стати предметом дискусії в контексті постколоніального переосмислення та декомунізації – так само, як і щодо багатьох інших діячів культури. В архіві Волинського є зображення Леніна, Пушкіна та Маяковського; проте він також створював портрети Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, козака Мамая, ілюстрував твори Остапа Вишні.
|
|
– Рафаель мав складну долю. Народився він у 1923 році в місті, яке нещодавно було захоплене більшовиками. Його батько, Освальд, теж був художником, і, ймовірно, це прищепило синові любов до мистецтва, адже він малював з дитинства, відвідував студію в Палаці піонерів, інтер’єр якого оформлювали Василь Єрмілов (український авангардист, конструктивіст, – ред.) та Вадим Меллер, який співпрацював з театром Леся Курбаса «Березіль». Таким чином, дідусь зростав у, мабуть, найцікавіший мистецький період – в Харкові 1920–1930-х років, – зауважує Богдан.
Коли Рафаелю виповнилося 15 років, його батька заарештували й невдовзі розстріляли за вироком «трійки» НКВС за підозрою у «шпигунстві».
– Але дідусь дізнався про це значно пізніше. У 1960-х роках прадіда реабілітували, але це вже нічого не змінювало. Гадаю, що всі ці події могли вплинути на формування його особистості, – ділиться спогадами Волинський.
За його словами, у 19 років Рафаель був мобілізований на фронт – тривала Друга світова війна. У молоді роки він був комсомольцем, проте до комуністичної партії так і не вступив.
– Він воював у складі Червоної армії та вважав перемогу величезною цінністю. Ймовірно, він не сприймав більшовицьку, комуністичну владу як окупаційну, адже народився і виховувався в тій реальності. Водночас, у дитинстві Рафаель застав період українського Харкова, щось чув від батьків, зберіг і передав наступним поколінням, – каже Волинський.
ІЛЮСТРАЦІЇ, ЩО НАБУЛИ АКТУАЛЬНОСТІ СЬОГОДНІ
За словами онука, Рафаель мав складний характер, був наполегливим і дбайливо ставився до мистецтва.
– Він був дуже самокритичним – як до себе, так і до інших. Багато працював. Найбільше займався книжковою графікою, але також створював монументальні роботи, займався живописом, працював з металом, склом. Тобто Рафаель був експериментатором, – зазначає Богдан.
Коли художник пішов з життя у 1992 році, його речі та архів потребували нового місця зберігання – квартира не була приватизована. Так творчий спадок опинився в гаражі.
– Мій батько не мав таких, скажімо, простих стосунків із Рафаелем, адже той був суворим – це старий стиль виховання – і не допускав його до мистецтва протягом тривалого часу, можливо, щоб відбити бажання займатися творчістю, бачачи, яку складну долю він сам мав. Тому батько мав певні сумніви щодо того, як працювати з роботами Рафаеля, як їх інтерпретувати, і чи варто надавати таку можливість мені. Тому лише у 2020 році, коли мені було майже 29, я отримав ключ від гаража. Окрім творів, я знайшов там чудову бібліотеку. Почав розбирати матеріали час від часу, перефотографовував їх, шукав тематичні серії, звертався до різних архівів, щоб зібрати інформацію та заповнити прогалини, – розповідає Богдан.
Під час повномасштабного вторгнення, коли онук став на захист України, він ніби наново відкрив для себе графіку діда. Вважає її одою українському війську.
– У цих ілюстраціях я побачив віддзеркалення сучасного життя. Це зображення воїнів, це, власне, центральна тема. Це обличчя. Це вони – наші українські захисники. Хлопці, яких я бачу, з якими служу. Більшість із них – дорослі чоловіки, а не юнаки. Як на зображеннях – так і тепер. Десь усміхнені, десь сонний, втомлений погляд… Це не якісь вигадані герої, а надзвичайно реалістичний портрет війська, – переконаний Волинський.
Наразі ілюстраціями Рафаеля зацікавилися професійні мистецтвознавці, і, можливо, вони стануть темою наукової праці.
– Це той родинний архів, який мав би стати частиною нашої спільної пам’яті. Це погляд онука, який нині служить у війську і захищає Україну, на сімейний архів, і це надає зовсім іншу «оптику» тому, що створив його дід, – зауважує директорка літературного музею Тетяна Пилипчук.
Виставку «Харківська Енеїда. Домашній архів» можна відвідати протягом травня-червня.
Фото Олександра Мадієвського та з архіву родини Волинських
Архів Література Музей Видавництво Агресія РФ Українська книга Харків Військові Котляревський Енеїда Художник
Джерело: www.ukrinform.ua