Інтерв’ю з Ларисою Водяницькою – репетиторкою з математики / Колаж 24 Каналу, фото надане Ларисою Водяницькою
Обов’язковий іспит з математики цього року знову викликав бурхливі дискусії. Деякі наполягали на вилученні цього предмета з переліку необхідних для вступу, тоді як інші підкреслювали його значущість. Звісно, можна розмірковувати про так звані “гуманітарні складові” людського мозку та про те, що засвоєння математики дається далеко не кожному. Однак наша співрозмовниця не погоджується з цим твердженням.
24 Канал провів розмову з кваліфікованою репетиторкою математики Ларисою Водяницькою. Ми расспитали її про страхи, пов’язані з вивченням цього предмету, поширені міфи та вплив батьків на успішність їхніх дітей.
Пані Лариса зазначила, що має понад 15 років педагогічного стажу. Донедавна вона викладала у приватному ліцеї ЛПЕПІМ, а також працювала в одній зі столичних державних шкіл. Вже близько року вона залишила школу і повністю присвятила себе репетиторству, переважно працюючи з учнями 6 – 11 класів у групах.
Повага до учня – основа моїх занять. Я повертаю дітям віру у свої сили,
– додала вона.
Розпочнімо з простого запитання. Чи завжди ви особисто захоплювалися математикою, чи в певний період свого життя ви також чинили їй опір?
Моя любов до математики сягає дитинства. Я завжди з цікавістю занурювалася в світ чисел, вирішувала різноманітні завдання та шукала приховані закономірності.
Зараз ви працюєте з численними учнями. Чи погоджуєтеся ви з твердженням, що останніми роками, відколи математика стала обов’язковою частиною НМТ, загальний рівень тривоги серед підлітків досяг піку? Що вони зазвичай кажуть, коли вперше з’являються у вас?
Я б не сказала, що рівень паніки суттєво зріс. Скоріше, це питання невпевненості у власних здібностях. Коли дитина відчуває впевненість? Коли вона знає, що її підтримають, допоможуть виправити помилку, а не дорікатимуть за неї, і коли існує довіра до дорослого.
Натомість зараз я бачу, що багатьох дітей замість підтримки зустрічають фрази на кшталт: “Ти не складеш НМТ”, “Тобі це не дано”, “Ти тупий”. Часто чую від учнів та їхніх батьків: “Відносини з математикою не складаються. Я (він, вона) її не розумію”.
Вивчення математики вимагає послідовних зусиль. Якщо одна тема не засвоєна належним чином, наступна стає надзвичайно складною для розуміння. Усе взаємопов’язано.
Найпоширеніший аргумент багатьох підлітків і навіть дорослих: “Я гуманітарій, мій мозок функціонує інакше”. З вашого досвіду, чи справді існує такий вроджений поділ, чи “гуманітарій” – це просто зручний ярлик?
На мою особисту думку, таке розмежування було вигадане для того, щоб виправдати небажання докладати зусиль у вивченні математики. Я мала можливість спостерігати, як так звані “гуманітарії”, після пояснень, які були їм зрозумілі, казали: “Це так просто? Я думав, буде складніше”. Математика підкоряється кожному, хто докладає наполегливих зусиль.
Чи трапляється, що учень добре знає матеріал, але, побачивши тест, зазнає повного ступору? Як розрізнити лінь чи незнання від справжньої “математичної тривожності”, яка паралізує мислення?
Так, безперечно, таке трапляється. Як це розпізнати? Це стає очевидним за відповідями та розв’язками, які учень демонструє поза контекстом тесту чи контрольної роботи. Три роки тому я почала працювати в одній зі шкіл Києва. Мені довірили вести паралельні 8 класи. Що я одразу помітила, так це тотальний страх перед контрольними роботами. Учні, які під час вивчення теми демонстрували оцінки 10 – 11 балів, на контрольній могли отримати 5 – 6 балів. Я довго боролася з цим явищем.
Щоразу я наголошувала, що на контрольній роботі немає нічого нового, лише те, що ми вивчили. Безпосередньо перед контрольними я застосовувала з учнями дихальні вправи для заспокоєння їхньої нервової системи. Спочатку вони висміювали це, але згодом самі почали виконувати, побачивши позитивний результат.
Поступово ситуація почала покращуватися. І вже у другому семестрі 9 класу всі учні писали контрольні роботи на рівні своїх знань, які вони демонстрували під час навчання. Математична тривожність зникає завдяки розвитку впевненості у власних силах. І саме над цим я неухильно працюю на своїх уроках. Я наочно демонструю учням їхні сильні сторони та навчаю найважливішого – довіри до себе. Лише коли учень починає довіряти своїм досягненням та знанням, “математична тривожність” зникає.
Репетиторка навчає учнів довіряти собі та своїм досягненням / Фото надане Ларисою Водяницькою
Чи був у вашій практиці випадок, коли абсолютно затятий “гуманітарій”, який починав з нуля, зрештою здивував і себе, і вас високим балом на іспиті? Що саме змінилося в його сприйнятті?
Так, був учень, який вважав себе абсолютно нездатним до математики. Потрібно було наочно продемонструвати застосування математики в житті, щоб зацікавити його.
Не можу сказати, що його результат був несподіванкою, адже ми цілеспрямовано працювали над досягненням цього балу, але він отримав 173 бали та вступив до Національного медичного університету імені Богомольця. Що змінилося? Він усвідомив, що немає нічого неможливого, якщо приділяти належну увагу справі та докладати зусиль.
З чого ви починаєте перше заняття з учнем, який відразу заявляє: “Я ненавиджу цей предмет і вивчаю його лише тому, що цього вимагає МОН”? Як ви знаходите до нього підхід?
Все залежить від індивідуальності учня. Звісно, спочатку ми просто спілкуємося. Я завжди запитую про захоплення дитини, про те, що їй подобається, які в неї хобі. Обережно з’ясовую причини неприязні до предмета. Поступово, на кожному уроці, напруга спадає. Я розповідаю про реальні сфери застосування тих чи інших математичних тем, ділюся цікавими історіями тощо.
Зубріння формул – це, як правило, найнудніша частина. Чи є спосіб допомогти підлітку зрозуміти тригонометрію чи геометрію без сліз та заучування напам’ять? Поділіться своїм улюбленим прийомом.
Я не змушую учнів “зубрити” формули. Звісно, певний етап запам’ятовування існує. Але формули запам’ятовуються завдяки великій кількості практичних завдань. Вони засвоюються природним шляхом. Коли розв’язуєш багато завдань, формули запам’ятовуються самі собою. Я не примушую, але можу продемонструвати та підкреслити красу перетворень, особливо тригонометричних.
Формули постійно звучать на моїх уроках, тому учні швидко їх запам’ятовують. Повторення – це потужний інструмент. Щодо лайфхаків для запам’ятовування, то існує цілий арсенал прийомів, асоціацій та закономірностей, які я особисто виявила. Вони дозволяють, знаючи лише дві-три формули з теми, виводити або трансформувати їх у подібні. Це все навичка, а не якийсь таємний секрет.
Пані Лариса не змушує “зубрити” формули, а показує і підкреслює красу перетворень / Фото freepik
Нинішні випускники – це покоління, яке пережило дистанційне навчання під час пандемії, а тепер навчається в умовах повномасштабної війни, повітряних тривог та відключень електроенергії. Які найбільші прогалини у знаннях виникають через це, і як ви їх компенсуєте?
Безумовно, пандемія та війна мали негативний вплив на нашу систему освіти. Надолужити все складно. Всьому свій час. Ніхто не був готовий до цих викликів ні технічно, ні морально. Зі свого боку, я роблю все можливе, щоб бути на зв’язку, не скасовую уроки під час блекаутів, організовую навчальний процес таким чином, щоб кожен учень отримав максимальну користь.
Щодо найбільших прогалин, то вони індивідуальні для кожного учня. Це не один клас з однаковою кількістю пропущених занять. У моїх групах навчаються учні з різних регіонів України та Європи. Є діти, які відвідують школи тут, і ті, хто навчається за сімейною чи екстернатною формою в українській школі. У мене є програма, якої ми дотримуємося протягом навчального року. Наприкінці року учні мають повний набір навичок і знань, передбачених для певного класу. Учні, які перебувають у Європі, вивчають українську програму з математики саме зі мною.
Найефективнішим інструментом подолання прогалин я вважаю бажання та можливість учня ставити запитання вчителю та отримувати пояснення. Іноді одне й те саме поняття доводиться роз’яснювати кількома різними способами. І це цілком нормальна практика.
Кожен учень має отримати пояснення у формі та на прикладах, які він здатен зрозуміти. До речі, розв’язання задач ми починаємо з перевірки, чи розуміють діти значення слів у формулюванні задачі, чи сприймають вони фізичний зміст описаної ситуації. Тоді і процес пошуку рішення стає значно легшим.
Іноді найбільшими “розпалювачами” паніки стають батьки, які надмірно хвилюються через обов’язковий іспит. Як батькам поводитися належним чином: контролювати кожен крок чи, навпаки, надати дитині простір? Де проходить межа між підтримкою та тиском?
Від батьків очікується підтримка та розуміння. Так, деяким учням потрібен певний контроль. Однак, на мою думку, у старших класах вже слід перекладати значну частину відповідальності на самого підлітка. Йому потрібно надати певну свободу.
Дитина має усвідомлювати, що її люблять. Що за будь-яких обставин батьки нададуть підтримку та допомогу. Водночас має існувати чітка зона відповідальності за навчальний процес.
Йдеться не про покарання, а про наслідки дій. Якщо ти навчаєшся, приходиш на заняття, виконуєш домашнє завдання – це твій розвиток, крок до кращого майбутнього. Якщо навпаки – відповідно, ти рухаєшся назад. Вміння навчатися є однією з ключових навичок у сучасному світі.
Дитина має відчувати підтримку батьків та знати, що їй допоможуть / Фото freepik
Якщо випускник зараз читає це інтерв’ю і думає: “Я все ще боюся, мій рівень знань слабкий, а час спливає”. Яку першу, найпростішу дію йому варто зробити вже сьогодні, щоб подолати цю кригу?
Насамперед, варто поставити собі запитання і чесно на нього відповісти: “Чим я хочу займатися в житті, ким я хочу стати?”. І не гаяти часу, а робити маленькі кроки. Знайти людину, яка зможе вказати найкоротший шлях до мети.
І наостанок. Сформулюйте одним реченням: математика – це не про цифри, математика – це про…?
Математика – це не про цифри, математика – це про красу, гармонію та мистецтво.