Українським вищим навчальним закладам потрібно перейти від кількісних до якісних показників. Українські університети у світових рейтингах: коли засоби стають цілями.
Глобальні рейтинги університетів є фундаментальним компонентом сучасного освітнього ландшафту. Вони мають як вигідні, так і негативні наслідки. З одного боку, ці рейтинги мотивують навчальні заклади до розвитку, надаючи орієнтири для покращення освітніх та дослідницьких зусиль. І навпаки, високі рейтинги провідних університетів часто відображають загальний економічний стан країни. Водночас від університетів очікується, що вони сприятимуть цьому прогресу, готуючи кваліфікованих фахівців та займаючись новаторськими дослідженнями.
Рейтинги створюються приватними структурами, які, як і будь-яке комерційне підприємство, прагнуть прибутковості. Найвідомішими світовими рейтингами університетів є QS Rankings, Times Higher Education (THE) Rankings та Shanghai Ranking. Ці оцінки забезпечують ретельну оцінку діяльності університетів, де наукова продукція є ключовим критерієм.
Зокрема, рейтинг QS оцінює дослідницьку діяльність університетів на основі середньої кількості цитувань на одного викладача. Це розраховується шляхом ділення загальної кількості цитувань (без урахування самоцитувань), отриманих науковими публікаціями університету в журналах, індексованих Scopus, за останні п'ять років, на кількість викладачів, для яких цей заклад є основним роботодавцем.
У рейтингу QS Rankings 2025 до першої тисячі потрапили три українські університети: Національний університет імені Тараса Шевченка (701–710-те місце), Харківський національний університет імені Каразіна (741–750-те місце) та Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Сікорського» (801–850-те місце).
До другої тисячі було включено ще вісім українських установ, серед яких Національний університет Києво-Могилянська академія (1001-1200), Сумський державний університет (1001-1200) та Національний університет біоресурсів та природокористування України (1401+).
Недоліки українських університетів у сприянні науковій продуктивності
Українські освітяни обтяжені безліччю обов'язків, що призводить до поверхневого підходу до виконання своїх завдань. На вебсайтах п'яти з шести згаданих університетів (за винятком Національного університету імені Тараса Шевченка) розміщені актуальні рекомендації щодо оцінювання успішності викладачів, зокрема їхнього дослідницького внеску.
Закон України «Про вищу освіту» передбачає, що викладачі повинні займатися педагогічною, науковою, методичною та організаційною діяльністю. Відповідно, критерії оцінювання охоплюють широкий спектр завдань: видання підручників та монографій, розробка онлайн-курсів, залучення студентів до досліджень та участь у заходах, які не завжди безпосередньо пов’язані з викладанням, таких як управління студентськими гуртожитками.
Це призводить до надмірного робочого навантаження, що негативно впливає на якість основних обов'язків освітян — навчання учнів та проведення наукових досліджень, які могли б сприяти соціально-економічному розвитку країни.
Наприклад, Національний університет біоресурсів та природокористування України вже багато років запроваджує рейтингову систему оцінювання освітян. Щоб отримати максимальну премію (раніше 100%, нещодавно зменшену до 70%), освітянин повинен накопичити 3096 годин на рік, що дорівнює 12 годинам на день. За таких умов методи, спрямовані на підвищення якості освіти (такі як написання підручників та методичних матеріалів), стають самоціллю.
Однак, у сучасну цифрову епоху необхідність у постійному виробництві нових друкованих матеріалів зменшилася. Освітяни можуть завантажувати матеріали онлайн на університетську платформу, подібну до їхніх європейських аналогів. Такі платформи повинні розроблятися ІТ-фахівцями, щоб процес завантаження матеріалів був простим та зручним для освітян. Університети не повинні очікувати, що викладачі самостійно створюватимуть онлайн-курси.
Українські освітяни не здатні ефективно виконувати всі свої обов'язки одночасно. Навіть якщо ці вимоги формально виконуються, жоден із напрямків діяльності не досягає високого рівня.
Обмежені ресурси та необґрунтовані очікування щодо результатів досліджень
З огляду на обмежені фінансові ресурси українських університетів, система оцінювання та фінансового стимулювання повинна пріоритезувати високоякісну освіту студентів та проведення наукових досліджень, які сприятимуть соціально-економічному розвитку країни.
Часом вимоги до оцінювання викладачів є надмірними. Наприклад, у згаданому раніше Університеті біоресурсів та природокористування України на статтю в журналі, індексованому в Scopus, виділяється 400 годин, тоді як навчальне навантаження становить 600 годин на рік. Щоб претендувати на додаткову компенсацію, викладач повинен опублікувати більше шести таких статей протягом року. Це недоцільно, враховуючи потребу у високоякісних наукових публікаціях у шанованих міжнародних журналах, які визнаються та цитуються світовою академічною спільнотою.
Більш розумним очікуванням було б публікувати дві статті щорічно в журналах від авторитетних міжнародних видавництв, таких як Springer, Elsevier, Taylor & Francis та Wiley. Такі публікації не лише збільшать кількість університетських записів у Scopus, але й досягнуть вищого рівня цитування. Однак робота над цими статтями є складним та трудомістким процесом, який вимагає співпраці з міжнародними колегами, забезпечення національного або міжнародного фінансування, а також виділення часу та ресурсів. Публікація в цих журналах зазвичай безкоштовна, якщо стаття не опублікована у форматі відкритого доступу. Водночас автори можуть самостійно розміщувати свої статті на міжнародних наукових платформах, таких як arXiv, HAL, SSRN або Zenodo.
Нерозуміння методології глобальних рейтингів
У науковій продукції шести українських університетів, що входять до рейтингу QS Rankings 2025, доповіді з конференцій становлять від 20,8% до 40,4% від загальної кількості публікацій. Це переважно доповіді з онлайн- або віртуальних конференцій, які зазвичай мають дуже низький рівень цитування, тому їхня присутність не підвищує оцінки за наукову діяльність у рейтингу QS.
Плутанину також можуть створювати дані, отримані з аналітичної платформи SciVal, яка дозволяє аналізувати публікаційну активність на основі даних Scopus. SciVal нормалізує рівень цитування в кожній категорії публікацій (наприклад, статті, доповіді на конференціях). Це створює ілюзію підвищеного рівня цитування доповідей на конференціях, незважаючи на те, що QS Rankings не використовує таку нормалізацію цитування.
Крім того, значна частина університетських публікацій публікується в українських журналах, індексованих у Scopus. Їхня частка коливається від 17,4% (Сумський державний університет) до 29,6% (Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна). Однак ці статті демонструють низький рівень цитування, головним чином через недостатню міжнародну наукову співпрацю — більшість із них написані без участі іноземних авторів.
Позитивні аспекти
Незважаючи на складну систему оцінювання наукового та педагогічного персоналу, Сумський державний університет запровадив похвальну ініціативу — сприяння міжнародній співпраці в дослідницькій діяльності. Цей заклад може похвалитися найвищим відсотком статей, написаних у співавторстві з іноземними вченими. Серед наукової продукції шести університетів статті, написані у співавторстві з іноземними колегами, мають вищий рівень цитування, ніж статті, написані виключно українськими вченими. Це підкреслює важливість та ефективність міжнародного наукового партнерства.
У загальному обсязі наукових публікацій шести установ частка статей, написаних виключно українськими вченими, коливається від 52.
Источник: osvita.ua
