© Дослідниця Емма Померой із моделлю черепа та обличчя 40-річної неандертальки Shanidar Z/Getty Images З того часу майже всі сучасні люди за межами Африки мають від 1% до 4% неандертальської ДНК у своєму генетичному складі.
Вчені з Німеччини, Ірану та Данії визначили географічні області, де два види гомінідів – неандертальці та Homo sapiens – зійшлися та почали схрещуватися. Ця подія відбулася в пізньому плейстоцені в гірському хребті Загрос, який простягається від сучасного Ірану через північний Ірак і до південно-східної Туреччини, повідомляє IFLScience.
У ту епоху Загрос забезпечував необхідне біорізноманіття та ландшафт для підтримки значної людської популяції. Протягом плейстоцену хребет служив коридором, що з'єднував холодний Палеарктичний регіон з більш помірними Афротропіками. У цьому регіоні було виявлено численні археологічні пам'ятки, що містять останки як неандертальців, так і стародавніх Homo sapiens.
Генетична спадщина, що виникла в результаті схрещування цих двох видів гомінідів, впливає на наш фізичний вигляд, емоційні реакції та поведінку. Це включає такі особливості, як більші носи, підвищена чутливість до певних видів болю, більша вразливість до COVID-19 та схильність до депресії. Особи африканського походження мають мінімальну кількість неандертальської ДНК, оскільки їхні предки ніколи не населяли райони на південь від Сахари.
Крім того, відомо, що 120 000 років тому неандертальці та Homo sapiens започаткували практику поховання своїх померлих у землі. Це відбувалося одночасно та в межах одного регіону – сучасних Сирії та Палестини. Дослідники припускають, що такі поховання були важливими для позначення та визначення їхніх територій на тлі зростаючої конкуренції між цими двома видами.
