Мотоциклетна рота Збройних Сил України: невиправданий ризик чи тактична необхідність? 27.05.2025 18:27 Укрінформ Поки командування шукає інноваційні рішення в умовах високотехнологічної війни, аналітики обговорюють «залізну кавалерію» 21 століття.
Російсько-український конфлікт, що триває вже дванадцять років, з понад трьома роками повномасштабних бойових дій, вимагає невпинного пошуку. Пошуку вразливостей противника, нових стратегій та асиметричних відповідей. Нещодавнє формування першої мотоциклетної роти у складі 425-го окремого штурмового полку “Скала” та її перший нічний штурм позицій противника в Курську є прикладом сміливого тактичного експерименту. Цей крок — не просто сліпе наслідування ворога, який вже використовує мотоцикли для атаки на українські позиції. Є пояснення, чому замість цього не використовується легка броньована техніка.
Однак ця ініціатива викликала жваві дискусії серед експертів: чи є «сучасна кавалерія» ефективним активом на полі бою 21-го століття, чи це невиправдано ризикована справа, яка ставить під загрозу життя солдатів?
«Сучасна кавалерія» чи гра з вогнем? Експерти на роздоріжжі оцінок
Введення мотоциклетної роти у складі Збройних Сил України розділило експертну спільноту на дві протилежні фракції. Їхні аргументи «за» і «проти» настільки ж разюче контрастні, як і сам непередбачуваний характер поля бою.
З одного боку, є ті, хто вважає, що швидкість і спритність є вирішальними для успіху. Військовий експерт Сергій Грабський є одним із найпалкіших прихильників цієї точки зору. Він стверджує, що «Україна потребує таких підрозділів і повинна вчитися на відповідному досвіді Росії», відкидаючи будь-яке зневажання тактичними досягненнями противника. «Цей підхід можна порівняти з атаками крилатої гусарської кінноти Речі Посполитої, яка швидко прорвала ворожі лінії, вторглася в оперативний простір і створила хаос і страх у тилу», – проводить він яскраву історичну аналогію.
Грабський стверджує, що фундаментальна перевага мотоциклів полягає в різкій зміні динаміки бою. «Одна справа спостерігати за групою піхоти, яка просувається пішки, дозволяючи правильно вказувати цілі… Але коли темп бою різко змінюється, коли швидкість зростає в чотири рази, інформація, яку ви передаєте, швидко застаріває», – пояснює він. «Таким чином, знову ж таки, ви захищаєте особовий склад не лише від безпілотників, а й від артилерії та мінометів». Він твердо переконаний, що «на високих швидкостях можна проникнути на передову, обходячи опорні пункти в ситуаціях слабкого вогневого обстрілу та вселяти паніку в тилу противника». Для нього це не є бездумним «копіюванням», а радше «використанням досвіду противника таким чином, щоб він органічно та стратегічно застосовувався до наших обставин». «Війна вимагає підвищеної швидкості. «Швидкість – це життя сьогодні», – підсумовує Грабський, повністю схвалюючи такі маневри.
Його також підтримує військовий експерт і ветеран російсько-української війни Олексій Гетьман, який згадує успішні рейди на мотоциклах у тил ворога ще у 2014-15 роках: «Це може бути дуже ефективним. Це дозволяє проникати глибоко у ворожі позиції, завдавати ударів і відступати, а не окопатися, створюючи тим самим паніку». Солдат Станіслав Бунятов, відомий за позивним «Осман», пропонує прагматичний погляд з передової: «Те, що сьогодні може здаватися неефективним, може почати давати результати завтра. Ми всі бачимо вражаючі кадри наших дронів FPV, що цілляться у ворогів на мотоциклах. Однак ми не бачимо інших аспектів — як ці ж мотоцикли дозволяють їм [ворогу] швидко рухатися, обходити укріплення, проривати оборону та закріплювати нові рубежі».
І навпаки, протилежна сторона характеризується хвилею критики та суттєвими застереженнями. Військовий коментатор групи «Інформаційний опір» Олександр Коваленко відкрито висловлює свій глибокий скептицизм. Він описує романтичні уявлення про мотоцикли як «кавалерію 21 століття» як «абсолютно неадекватне відображення реалій високотехнологічного поля бою, наповненого вогнепальною зброєю», і однозначно формулює свою позицію: «У сучасній війні виживання дістається тим, хто краще захищений, діє точніше та зберігає особовий склад. А мотоцикл не означає захист. Це перший момент». Коваленко ставить під сумнів необхідність таких підрозділів на поточному етапі війни, принаймні «у форматі, який зараз обговорюється». Він наголошує, що Росія активно використовує мотоцикли та інші легкі транспортні засоби (ЛТЗ) «як вимушену заміну бронетехніки… якої їй критично не вистачає». Це, на його думку, призводить до неминучого «збільшення втрат особового складу», оскільки «людина на мотоциклі — легка мішень». «Ми всі бачили сотні, навіть тисячі відео, де такі групи мотоциклістів знищуються нашими дронами FPV, артилерією, кулеметними відділеннями та мінами», – нагадує він аудиторії.
За його досить похмурими оцінками, «в середньому мотоциклетна рота в активних бойових умовах пробуває до 48 годин. Ми створюємо підрозділ — і через два дні він перестає існувати. Яка в цьому мета?» Тому він вважає використання мотоциклів для штурмових операцій «нісенітницею». Однак Коваленко визнає потенційні переваги мотоциклів «в тиловій чи передовій смузі: для оперативного транспортування боєприпасів, припасів, евакуації поранених, логістики, проведення ротацій» або «для виконання обмежених диверсійних завдань», проте він категорично проти їх використання для прориву ліній оборони. «Ми не можемо дозволити собі розкіш збільшення втрат особового складу. Україна вступає в бій не «м’ясом», а стратегією та технологіями», — наголошує він. Він стверджує, що наша стратегія передбачає оборонне виснаження ворога: «Ми суттєво виснажили бронетанкові можливості Росії. Однак зараз, мабуть, починається найскладніший етап — боротьба з її людськими ресурсами. Ми повинні прагнути перейти від нинішнього співвідношення втрат 1 до 7 на нашу користь (на кожного втраченого українського солдата знищується семеро окупантів, — ред.) до співвідношення 1 до 10, 1 до 20. Для цього ми повинні захистити наш особовий склад».
У своєму коментарі до відео «
Источник: www.ukrinform.ua
