- 1 Про зміни в роботі ТЦК
- 2 Про збільшення зарплат військовим
- 3 Про нові контракти в ЗСУ
- 4 Які зарплати в іноземців у війську?
- 5 Про реформування ВЛК
- 6 Що буде з бронюванням?
- 1 Про зміни в роботі ТЦК
- 2 Про збільшення зарплат військовим
- 3 Про нові контракти в ЗСУ
- 4 Які зарплати в іноземців у війську?
- 5 Про реформування ВЛК
- 6 Що буде з бронюванням?
З 1 липня має розпочатися другий етап реформи Сил оборони щодо мобілізації. Реформа передбачає переформатування принципів мобілізації та роботи ТЦК. Також було заявлено про збільшення грошових виплат для військових і нові контракти.
Ветеран і лицар ордена Богдана Хмельницького Микола Мельник в інтерв’ю 24 Каналу прокоментував заявлені зміни в мобілізації та озвучив нюанси, які все ще викликають питання. Більше про нові зміни – читайте далі у матеріалі.
Про зміни в роботі ТЦК
З липня має розпочатися другий етап армійської реформи, який стосуватиметься мобілізації. Йдеться про переформатування роботи ТЦК і самих принципів мобілізації. Замість одного ТЦК у громадських місцях створюватимуть окремі точки рекрутингу, комплектування й Офіси супроводу військовозобов’язаних. Однак наразі не зрозуміло, як це буде працювати на практиці. Адже, ймовірно, так звана “бусифікація” має змінитися.
Читайте оперативні новини першими Підпишіться на 24 Канал у Telegram Додати
Коли ми говоримо про “бусифікацію”, то бачимо лише наслідок того, що військовозобов’язаний не виконав свій конституційний обов’язок і не оновив дані. Але, на превеликий жаль, коли ми говоримо про “бусифікацію”, чомусь у нас представляються жахливі ролики, половина з яких знята в Росії про те, як людей пакують.
Щодо самої реформи, то треба все ж таки подивитися, що насправді збираються зробити, тому що я поки що не усвідомлюю, як ТЦК переорієнтувати на рекрутинговий центр. Думаю, що просто комусь в міністерстві спала на думку швидка ідея, якщо рекрутингові центри працюють, туди люди самі приходять, то ми підемо таким самим шляхом, щоб вони приходили й до нас.
Доведеться якимось чином переформатувати працівників ТЦК з роботи в жорстких адміністративних межах на роботу в рекрутингових центрах, де є певний люфт у поведінці. Головна ставка робиться все ж таки на промоцію того чи іншого підрозділу. Я поки що до кінця не розумію і не усвідомлюю, як це відбуватиметься.
Водночас абсолютно забирається з уваги такий немаленький елемент, як осторога цивільних перед армією. Вона полягає в тому, що є певна непрозорість в призначенні старших командирів, в нагородженні тих чи інших осіб і в принципі відсутня будь-яка кореляція між тим, що людина робить на фронті, і тим, чим це для неї може закінчитися.
Повне інтерв’ю з Миколою Мельником: дивіться відео
Водночас існують думки про те, що взагалі потрібно було б зняти з військовослужбовців ТЦК обов’язок перевіряти дані, вручати повістки, що варто було б це все покласти на поліцію. Як ви вважаєте, чи дійсно було б варто так зробити? І щодо рекрутингових центрів – як вони будуть працювати? Чи змінить глобальну ситуацію те, що зміниться назва?
Я далекий від думки, що це матиме успіх. Водночас треба спробувати. Це також старий армійський принцип. Це не перша реформа ТЦК. Схожа реформа відбулася у січні 2024 року, коли, наскільки я пам’ятаю, Володимир Олександрович Зеленський сказав, що от зараз у нас ТЦК запрацює по-новому, тому що ми всіх ТЦКшників відправимо на фронт, і їхні місця прийдуть хлопці з фронту.
Та реформа дала той ефект, який дала. Але хто за це понесе відповідальність? І насправді за мобілізацію…
А чи були якісь результати, тому що в публічному просторі ніби інформація не з’являлася?
Якщо ми прийшли до того, що у 2026 році більшість контенту знімається про зловживання ТЦК та СП, а ДБР порушує справи про корупцію у сфері мобілізації, яка стосується як безпосередніх мобілізаційних заходів, так і військово-лікарських комісій, то мені здається, реформа трошки провалилася.
Тому я розумію, що є певний позитивний результат від роботи рекрутингових центрів гарно розпіарених бригад або корпусів. Тому, по-перше, є гарний піар, є гарно поставлена рекрутингова історія, але чи можна її масштабувати на всю армію, я не готовий сказати.
По-друге, чи можна взагалі оповіщення населення покласти на поліцію? Звісно, можна, під загальний стогін про те, що вони не навчені воювати, стріляти, роззброювати неадекватних людей зі зброєю. Відповідно, вони можуть бути не навчені навіть роздавати повістки, але вони добре навчені в ротаційному порядку наближатися до фронту й отримувати статус учасника бойових дій.
Тому можна навіть медійно поєднати історію, що вручати повістки будуть і одночасно учасник бойових дій, і поліціянт. Тому що дуже часто це одна й та сама особа. Просто дуже багато поліціянтів сором’язливо не показують свій статус учасника бойових дій. Але не сором’язливо можуть податися на певні пільги, які дає цей статус.
Про збільшення зарплат військовим
Щодо поліціянтів, то, за словами міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка, у них невеликі зарплати, є недобір. До речі, днями Володимир Зеленський підписав закон про осучаснення розміру грошового забезпечення для поліціянтів і рятувальників. Проте перерахунку грошового забезпечення військовим наразі ще не було. Можливо, ви знаєте таких військових, яким підняли виплати?
Постанова про підняття матеріального забезпечення військовослужбовців у нас, наскільки я пам’ятаю, набула чинності 13 червня. Відповідно, це у липні торкнеться окремих категорій людей.
Щодо поліціянтів з мінімальними зарплатами, то я завжди зазначаю, що в штурмових підрозділах зарплати достойні. Чому ти пішов на цю роботу і зараз розказуєш, що у тебе щось не виходить? Це твоє життя, ти доросла людина.
Водночас я проти популізму, мовляв, давайте ми зараз цих поліціянтів пошлемо на фронт. По-перше, не кожна людина може охороняти правопорядок. Ми всі хоробрі до тих пір, поки наші законні інтереси не порушені. Все одно ми йдемо в поліцію, все одно цей орган має існувати. І я його жодним чином не критикую. Я не критикую звичайного поліціянта, людину з патрульної служби.
Я критикую саму систему, їхню публічну роботу. Я критикую їхніх керівників, які своїми діями та заявами створюють у населення доволі хибний образ поліціянта, який не зрозуміло на що придатний. Я не критикую простих людей, вони є заручниками цієї системи. Але комунікаційникам Міністерства внутрішніх справ треба непогано попрацювати над своєю ідеологією.
Про нові контракти в ЗСУ
Повернімося до теми реформи. Були також представлені контракти. Зокрема, базовий контракт строком на два роки, бойовий контракт – від 6 до 12 місяців, а для піхоти та штурмовиків – від 6 місяців. Пропонують їх підписувати навіть мобілізованим для того, щоб потім вони мали відстрочку. Як ви ставитеся до цього етапу реформи? Чи дійсно добре, що запустили хоча б короткі контракти?
Насамперед уточню інформацію: від 6 місяців мають право укладати контракти лише ветерани, тобто ті люди, які мають бойовий досвід, які демобілізувалися і відповідно знов мобілізуються.
Для всіх інших категорій – штурмовики, не штурмовики – для людей, які зараз перебувають в армії й мають піхотні посади, – це 10 місяців. Ті, що зараз не є в армії, але можуть бути мобілізовані – у них 14 місяців на піхотні посади, а всі інші – 2 роки.
Щодо самої системи, то вже багато хто зазначив, що вона дуже несправедлива, адже абсолютно не враховує те, скільки людина служила і воювала до підписання цього контракту.
Як на мене, справедливішу історію пропонував Валерій Залужний у листопаді-грудні 2023 року – всім давати контракти на 36 місяців, за умови, якщо людина воює, – 24 місяці. Якби його ідея тоді була прийнята, то 1 січня 2026 року ми б побачили першу демобілізацію.
Зараз ми пішли іншим шляхом, коли піхоту демобілізуватимуть вже за 10 місяців. Але який у нас потім план “Б”? Чи встигнуть наші навчальні центри підготувати їм заміну, тому що за 10 місяців люди, які мають великий бойовий досвід, які досі перебувають на бойових посадах штурмових підрозділів, почнуть з армії йти. Зараз багато хто буде підписувати контракт на 10 місяців, тому що ніхто не думає, що війна закінчиться за 9 місяців.
Це ж стосується і далекоглядної перспективи – що ми матимемо за два роки? Тому що зараз багато хто ці контракти критикує, але підписує. Тому що прекрасно усвідомлює, що війна може закінчитися чи не закінчитися, але два роки – це доволі чітка перспектива, коли ти просто подякуєш всім за службу і підеш додому.
А ким тоді будуть їх заміняти? Йдеться про те, що демобілізацію поступово будуть проводити й передусім для тих, хто несе службу з початку 2022 року або взагалі, хто воює з 2014 року.
Ті, що розказують, що ті, що служать з 2014-го, з 2022-го, – це брехня. Є те, що відображено в постанові, і те, що не відображено. Все, це просто розповіді, і не зрозуміло, для кого.
А як це виглядатиме на практиці?
На практиці дуже просто. Хто швидше підпише контракт, той швидше демобілізується.
Виходить, що людина, яка з 2022 року з окопів не вилазила, лікувалася у госпіталях, і людина, яку мобілізували два місяці тому, у 2026-му, яка, наприклад, три роки нормально жила, відпочивала, матимуть однакові умови контракту і демобілізації.
Це виглядає не надто справедливо.
Держава відреагувала на те, що виникло обурення армії. Ніхто не думав про справедливість. Це абсолютно не торкається людей, які сидять у Генеральному штабі та Міністерстві оборони.
Але навіть існування такої моделі краще, аніж нічого. Сьогодні маємо кращу ситуацію, аніж була два місяці тому, тому що держава нарешті відреагувала. Ця модель несправедлива, дуже багато людей незадоволені нею, але контракти підписуватимуть, тому що це чітка гарантія, коли ти можеш піти додому.
Але є ще один момент. Людина, яка досі не мобілізована, але буде мобілізована, підписує контракт лише на 14 місяців – якщо це піхотна посада, і на 2 роки – якщо не піхотна. Тобто ті, хто у 2022 році пішли воювати, вони фактично відтягнуть мінімум 5 років, а ті, хто будь-яким чином трималися, щоб не йти на фронт, відслужать 14 місяців. І коли повернуться, вони будуть вимахуватися більше за нас, і це провокуватиме конфлікти в майбутньому.
Але я певен, якби тут був представник Міністерства оборони, він би сказав, що ми маємо вирішувати ту ситуацію, яка є зараз, а далі розберемося. І це вже будуть проблеми Міністерства ветеранів. Ця логіка зрозуміла, вона завжди була присутня в армії.
Які зарплати в іноземців у війську?
Міноборони бачить розв’язання проблеми нестачі людей у війську в залученні більшої кількості іноземців. Зокрема, у штурмовики планують заманювати грошовим забезпеченням у сумі від 7 до 10 тисяч доларів на місяць. Також є намір замінити до 30 – 50% штурмовиків або піхоти. Чи можливо досягти такого результату? І яка заробітна плата буде привабливою для іноземців?
Ніхто там не отримує 10 тисяч доларів, заспокоймося. Це максимальне нарахування, яке включає всіх ліквідованих тобою противників, всю підбиту техніку. Сфокусуємося на тому, що на місяць буде виходити точно 5 тисяч доларів. Чи конкурентна ця зарплата для людей з Африки, Південної Америки або Азії? Так, абсолютно конкурентна.
Головне питання у тому, як зараз побудовано систему рекрутингу за кордоном? Чи є відповідні рекрутингові центри, які вже завтра можуть відкритися і почати вербувати філіппінців, непальців або пакистанців? Я не готовий сказати. Думаю, відповіді немає й у людей, які зараз озвучують ці тези.
А в Сполучених Штатах Америки, де ви зараз перебуваєте, є такі центри?
Ні. Треба розуміти, що громадяни США їдуть в Україну за досвідом і через ідеологічні переконання, щоб відстоювати свободу. В Америці нікого не заманиш зарплатою в 5 тисяч доларів. Дуже часто хлопцям, які повернулися з війни, отримавши поранення, кажуть, що вони поїхали в Україну за грошима. Тоді вони показують перерахування на банківську карту, і ці суми викликають сміх.
Це взагалі історія не про Америку, це історія про країни третього світу, тому що для них ця зарплата є конкурентною.
Чи це дійсно може спрацювати, на вашу думку?
Може, якщо буде нормальний рекрутинг і комунікація з людьми. Завербувати людину і привезти її в Україну, – це нескладно. Складно зробити так, щоб вона після першого бою не побігла по широких українських селах. Це головна проблема.
І тут вже важливі морально-психологічне забезпечення, питання навчання, відповідального рекрутингу. А не так, як у нас іноді буває в ТЦК та СП, коли намобілізували тих, хто на вокзалі спав, бо не було куди йти, прислали їх в якийсь підрозділ, і той нещасний ротний дивиться на них і не знає, що робити.
Про реформування ВЛК
Також Міноборони планують реформувати ВЛК та змінити підхід до мобілізації, покращити умови в розподільчих центрах. Чи дійсно це допоможе залучати нових людей у військо? Можливо, такий підхід, коли людей запитуватимуть, куди вони хочуть йти служити, ким хочуть бути у війську, виявиться найбільш ефективним?
Ідея абсолютно класна, але у який спосіб командування медичних військ, яке вже доволі давно на своїх посадах, реформуватиме це? Я не розумію структуру, яка досі не може внести зміни до наказу про забезпечення бійця турнікетами. Тому що відповідно до державного стандарту боєць повинен мати при собі лише два турнікети, а ще два – де хочеш, там і добери. Тому волонтери постійно скидаються, зокрема, на них.
Як ці люди, які елементарно не змогли внести зміну в одну постанову, і це б зайняло 10 хвилин, і потім ще на підписання два тижні, будуть щось реформувати? Тому концептуально – все абсолютно вірно. А як це буде реалізовано тими людьми, які зараз є, – я не знаю. Мені здається, що буде так само як і з турнікетами.
Що буде з бронюванням?
А чи могло б допомогти залучити нових людей до війська, наприклад, питання зняття бронювання з частини підприємства? Відомо, що до 1 вересня змінюються критерії бронювання. Зокрема, для деяких підприємств буде вимога бронювання працівників за умови, що середня зарплата має бути не меншою за 26 тисяч гривень. А чи можливе скасування бронювання і наскільки назріла проблема перегляду його умов?
У нас назріло питання створення чітких критеріїв бронювання, тому що неможливо визначити, що є ознакою стратегічності. Чому цирк є стратегічним, чому стендап-коміки є стратегічними?
Навіть певні медіа є стратегічними, а інші – ні.
Логіка не зрозуміла. Я не розумію, чому той чи інший футбольний клуб є стратегічним підприємством, а певна логістична компанія, яка забезпечує доставлення товарів з точки А до точки Б, зокрема, військових, не є стратегічною. Ці критерії є непрозорими, і тому виникає тисяча й одна маніпуляція. Відповідно, необхідні чіткі параметри стратегічності.
Певні підприємства точно не є стратегічними, а на певних посадах чоловіки можуть бути замінені жінками. Наприклад, “наглядач музею Другої світової війни”. Ми ж пам’ятаємо, як виявилося, що з гарних блогерів виходять ще кращі “наглядачі”.
Або, наприклад, комунікаційники у Національному меморіальному кладовищі.
Державі вже давно потрібно запровадити певні профорієнтаційні програми для жінок. Також ми забуваємо про нашу молодь. Звісно, ми дали можливість молодим чоловікам виїхати, підірвавши мобілізаційну підготовку молоді. Вона зараз переважно існує на папері й в головах, мабуть, людей, які ухвалювали це рішення.
Проте можемо залучати до роботи студентів. Не всіх, я поважаю студентів, але ми перебуваємо в умовах війни й маємо вижити як нація. Тому що якщо прийдуть росіяни, краще не буде нікому. Відповідно, це все питання до Міністерства економіки, до Міністерства оборони, до Міністерства ветеранів, зокрема, як правильно залучити ветеранів.
У нас статус учасника бойових дій має мільйон сто тисяч людей. Частина з них не воює, вже демобілізована. Що ми робимо з цією масою? Чи достатньо ми її залучили? Це всі відкриті питання – наскільки можемо використати свій внутрішній ресурс, коли отримаємо прозорі правила стратегічності того чи іншого підприємства? Тоді ми отримаємо цілісну картину, що маємо по мобілізаційному та по трудовому ресурсу.
Наразі маємо абсолютно популістичні заклики окремих людей. Розумію, що дешева робоча сила для роботодавства завжди цікавіша, аніж дорога, яку представляє українець. Але дайте хоча б якийсь публічний розрахунок, скільки реально нам зараз потрібно людей.
Джерело: www.24tv.ua