19 червня Володимир Зеленський поставив Олександру Лукашенку ультиматум на сім днів. До 26-го числа Мінськ повинен демонтувати чотири російські ретранслятори на прикордонних вишках у Гомельській та Брестській областях – обладнання, що використовується для наведення російських та іранських дронів на Житомир, Рівне й Волинь. Якщо Білорусь не зробить це самостійно, Україна зробить це за неї.
Однак ретранслятори – це лише верхівка айсберга. У тій самій заяві президент згадав інший аспект: за січень-травень постачання бензину з Білорусі до Росії зросло в 13 разів, а дизельного палива – втричі. Отже, питання не в тому, чи вступить Білорусь у війну – вона вже є її учасником і сама перевела себе в категорію цілей. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Ціль визначається не кордонами, а паливом
Законність військової цілі визначається не прапором над об’єктом, а його роллю у війні. Завод, який забезпечує пальним армію, щодня вбиває твоїх людей, є військовим об’єктом за будь-яким визначенням, незалежно від того, чий герб розміщено на прохідній. Мозирський НПЗ – один із двох білоруських гігантів переробки, і його продукція постачається не лише на мирні автозаправні станції під Гомелем.
Якщо оперативні новини для вас важливі Додайте 24 Канал у вибрані в Google Додати
Згідно з даними Carnegie, два білоруські нафтопереробні заводи стали важливим паливним резервом для європейської частини Росії саме в той час, коли її власні заводи зупинені після українських ударів. Це означає, що поки Україна протягом року методично виводить з ладу російську нафтопереробну галузь, Мінськ тихо заповнює цю прогалину, тим самим продовжуючи війну.
Учасник війни з 2022 року, а не з учора
Білорусь часто заявляє, що вона “не має до цього відношення”. Це твердження є неправдивим – і не тільки за версією Києва, а й згідно з рішеннями світової спільноти. Ще 2 березня 2022 року Генеральна асамблея ООН окремим пунктом засудила причетність Білорусі до неправомірного застосування сили проти України. Мінськ був одним із п’яти урядів світу, що голосували проти цього рішення, разом з Москвою.
Статус учасника цієї війни Білорусь отримала не вчора з ультиматумом, а ще у 2022 році. Той факт, що на її території не ведуться бойові дії, є питанням тактики, а не статусу.
З того часу роль Білорусі лише поглиблювалася. 22 червня Об’єднаний перехідний кабінет Білорусі передав Міністерству закордонних справ 30-сторінковий звіт, що містив вісім ознак підготовки режиму до прямого вступу у війну або до надання території для нових ударів: від скасування власного без’ядерного статусу до подвоєння резервів нафтопродуктів до 30 днів. Останній пункт особливо актуальний – країна, що вдвічі збільшує запаси палива для воєнного часу, не може вдавати, що її нафтопереробні заводи призначені виключно для цивільних потреб. Вибір залишається за Лукашенком, і саме його Зеленський назвав формулою “або вони, або ми”.
Це визнається не лише ООН. Коментуючи ультиматум, речниця Єврокомісії Анітта Хіппер нагадала, що Білорусь продовжує сприяти російській агресії, і прямо підтвердила право України на самозахист. Таким чином, право на самооборону на цьому напрямку є зафіксованою позицією і Брюсселя, а не лише тезою Києва. Із цього випливає просте висновок: удари по військових об’єктах, які з білоруської території живлять агресію, не є “підпалом” чи нападом на Білорусь, а реалізацією права, яке Україна має з 2022 року.
Навіщо саме зараз
Тому що паралельно відбувається протилежний процес. Останні півроку Вашингтон методично “відмиває” Лукашенка: у березні спецпредставник Трампа Джон Коул привіз із Мінська 250 звільнених політв’язнів в обмін на зняття санкцій з державних банків і, що найважливіше, з виробників калію. Причина відверто прагматична: війна з Іраном зупинила постачання азотних добрив із Затоки, і Трамп рятує своїх фермерів білоруським калієм.
Далі – тиск на Польщу, Литву та Україну, щоб вони дозволили транспортування калію через свої порти, на що українська сторона відповіла відмовою. Ось чому ультиматум був висунутий саме зараз: він стосується не лише ретрансляторів, а й називання речей своїми іменами в момент, коли союзника-агресора реабілітують за столом переговорів, поки він постачає пальне для фронту. Оголошення Мозирського НПЗ законною ціллю – найкоротший шлях до заморожування цього “потепління” у відносинах.
Чому це не “напад на Білорусь”
І тут з’являється вимір, що надає Києву додатковий важіль впливу. Будь-яка дія на білоруській території матиме білоруське обличчя: на боці України воює полк імені Кастуся Калиновського під гаслом “визволення Білорусі через визволення України”, а Київ у 2026 році офіційно відновив зв’язки з демократичними силами – прийняв Світлану Тихановську, відкрив представництво, призначив спеціального представника.
Сам ультиматум діє як поштовх: він повертає розпорошеній опозиції в екзилі те, чого їй бракувало – суб’єктність та заступника, а отже, мобілізує її як всередині країни, так і за її межами. Для Лукашенка це окремий удар: його опоненти набирають вагу саме в той момент, коли він веде переговори із Заходом.
Будемо відвертими до кінця. Опозиція за командою не підніметься на повстання, та й сама вона розрізнена: Carnegie тверезо нагадує, що Київ не відправить полк імені Калиновського на Мінськ. І межа безпеки залишається невизначеною: на білоруській землі розміщена російська тактична ядерна зброя, а Союзний договір може спровокувати Москву. Тому сила цього кроку полягає в самій загрозі, а не в реальних діях на землі: тримати Мозир під прицілом, не обов’язково під ударом.
Лукашенко звик використовувати свою лояльність до Москви як актив. Вперше ця лояльність стала пасивом – з адресою, координатами та вартістю в мільярди. Цей один важіль діє втричі: він припиняє постачання палива для фронту, заморожує “потепління” у відносинах із Вашингтоном і повертає вагу його опонентам. Мозирський НПЗ досі функціонує. Питання лише в тому, чи розуміє його власник, що тепер цей завод працює ще й проти нього.
Колонка є особистою думкою автора, редакція 24 Каналу може не поділяти її.
Джерело: www.24tv.ua