“Разом увійшли – разом вийдемо”: дивовижна розповідь нацгвардійця, який тримав оборону 114 днів

"Разом увійшли – разом вийдемо": дивовижна розповідь нацгвардійця, який тримав оборону 114 днів 4

"Разом увійшли – разом вийдемо": дивовижна розповідь нацгвардійця, який тримав оборону 114 днів 5

Гвардієць тримав оборону понад три місяці та вивів поранених побратимів / Фото Нацгвардії, колаж 24 Каналу

114 днів оборонявся нацгвардієць 2-ї Галицької бригади Микола Колосовський на Донеччині, а потім витягнув поранених побратимів. Вони пережили безперервні ворожі обстріли, дефіцит води та їжі.

Національна гвардія України повідомила про це.

Як Микола та його побратими тримали оборону, попри все?

Микола Колосовський служить вже не перший рік. Він брав участь ще в АТО, а з початком повномасштабного вторгнення знову повернувся на фронт.

За цей період військовий мав багато відряджень, але найскладнішим був осінь 2025 року.

"Разом увійшли – разом вийдемо": дивовижна розповідь нацгвардійця, який тримав оборону 114 днів 6

Якщо Telegram заблокують Не губіть 24 Канал – підписуйтеся на нас у WhatsApp Додати

Разом із побратимами Микола зайняв позицію біля териконів на Покровському напрямку, де маленький бліндаж став домівкою на довгі місяці.

“У перші тижні нацгвардійці взяли в полон двох росіян. Позиція Миколи була однією з крайніх. Вони першими зустрічали ворожі групи та поодиноких штурмовиків, які намагалися просочитися вглиб території, підконтрольної Силам оборони. У перервах між боями хлопці обслуговували зброю, обстежували територію та поповнювали боєкомплект трофейними набоями”, – розповіли у НГУ.

Умови були вкрай складними. Воду доводилося здобувати, ризикуючи життям. Продукти доставляли дронами, але нечасто.

Траплялося, що росіяни активно збивали БпЛА, тож доводилося виживати завдяки знайденим консервам та залишеним речам на покинутих позиціях.

Найважче було без води. Попри туман, бігали до калюжі біля терикону і набирали її. Так і жили. В одному з покинутих бліндажів ми знайшли півсотні банок консервованої квасолі. От нею й харчувались. Зараз на квасолю важко дивитися,
– згадує нацгвардієць.

Попри всі випробування, воїнів об’єднувало міцне бойове братерство. Весь цей час за них молилися рідні.

Особливо сил Миколі додало аудіоповідомлення від дружини, яке побратими передали йому по радіостанції – у нього народилася дитина.

Проте коротка радість швидко змінилася на повсякденність війни.

2 січня позицію нацгвардійців атакувала російська штурмова група, підійшовши майже впритул. Зав’язався запеклий бій.

Троє бійців понад 2 години стримували ворога.

Під час бою важке наскрізне поранення отримав Тарас на псевдо “Бандера”, ще один, Віктор на псевдо “Старий”, був поранений у голову.

Миколі довелося по черзі відбивати атаки та надавати медичну допомогу товаришам. В один із моментів ворог кинув гранату просто йому під ноги.

Я не знаю, як зорієнтувався. Відштовхнув її і стрибнув глибше у бліндаж. Вона вибухнула за секунду і зачепила одного з росіян,
– розповів військовий.

Той штурм вдалося відбити. Але залишатися на позиції більше не можна було. Хоча ворог із пораненнями відійшов, але залишалося дуже мало часу до того, як він міг би стерти позицію артилерією.

Після відбиття штурму Микола і Віктор евакуювали Тараса. Хоч час грав проти нацгвардійців, пріоритетною була одна мета – провести евакуацію побратима.

Микола пораненому товаришу наголосив: “Ми разом зайшли – разом і вийдемо”.

У складних зимових умовах гвардійці виготовили саморобні ноші та імпровізовані санки і несли пораненого кілометри – через посадки, поля, заміновану місцевість. Також існувала постійна небезпека від дронів.

Щоб ампули з ліками для Тараса не замерзли на морозі, Микола зігрівав їх власним тілом під одягом. Декілька разів група потрапляла під мінометні обстріли.

Під час одного з виходів бійців виявив російський дрон і передав координати. Тоді осколкові поранення отримав вже сам Микола та ще один побратим. Проте нацгвардійці продовжували рух.

Лише наприкінці січня групі вдалося дістатися до своїх. В одному з сіл гвардійці зустріли бійців іншого спецпідрозділу, а згодом на допомогу підійшли побратими-десантники, які вивезли виснажених воїнів до стабілізаційного пункту.

Найбільшою винагородою для мене стала тоді зустріч побратима з його мамою. Вона дуже зраділа, що її сина врятували, і він вижив,
– розповів нацгвардієць.

Він продовжує службу і виховує трьох дітей.

До речі, нацгвардійці 2-ї Галицької бригади були серед призерів Unbroken Games. Захисники здобули на змаганнях 5 призових місць.

Джерело: www.24tv.ua

No votes yet.
Please wait...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *