Пам'яті морпіха Андрія Бездітного (позивний «Джокер») Хвилина мовчання 11.12.2023 09:00 Укрінформ Навіть смертельно поранений, він кричав: «Слава Україні! Вірний завжди!»
Андрій Бездітний ще вісімнадцятирічним юнаком підписав службовий контракт з Калинівською військовою частиною.
Андрій народився і виріс у селі Мальчівці на Вінниччині. Звичайне дитинство – садочок, школа, улюблений футбол. Потім коледж, який він закінчив із відзнакою за спеціальністю "бухгалтер".
Під час навчання хлопець мав гарні стосунки із директором коледжу, син якого загинув в АТО – згорів у БТРі. Андрія вразила ця трагедія, він відчував злість від несправедливості, біль за хлопців, які помирають на сході, щоб решті українців жилось спокійно. Він завжди був патріотично налаштований, але саме ця ситуація підштовхнула піти захищати Батьківщину.
Спочатку служив у підрозділі «Ягуар», який згодом перейменували на «Ескадрилью», а потім – на військову частину 3028 НГУ. Три місяці провів в АТО. Повернувся додому у серпні 2018 року, коли закінчився контракт.
Після служби Андрій вирішив продовжити навчання у Вінницькій філії аграрного університету, де заочно здобував ступінь бакалавра за спеціальністю “Облік та аудит (бухгалтер)”. Провчився лише рік. А потім працював у Вінниці, в Києві на будівництві, їздив на заробітки до Польщі.
Зі своєю майбутньою дружиною Андрій був знайомий ще зі школи, а на повноліття Ірина стала його нареченою.
«Наприкінці 2021 року ми разом поїхали до Польщі на роботу. Спочатку місяць працювали в м. Свебодзін, а потім переїхали працювати до Варшави. Коли почалась війна, ми ще перебували за кордоном. Але, звичайно, після такої новини Андрій не міг більше залишатись там і поїхав додому, на війну… Два дні, 26 та 27 лютого, пробув у теробороні Вінниці. А вже 28 лютого вступив до лав 35-ї бригади морської піхоти (137 батальйон)», – згадує дружина захисника.
Вона каже, що війна зробила її чоловіка ще більш мужнім. Андрій відчував відповідальність за своїх близьких. Коли телефонував додому, постійно розповідав рідним, що потрібно робити у тому чи іншому випадках.
«З часом він почав дещо розповідати про те, що у них відбувалось у перші дні війни. Як вони сиділи без їжі днями, були в облозі, місяцями не бачили рідних, спали буквально в калюжах, коли окопи заливало дощем. Мене до болю зачепила його історія про те, як тридцятеро людей їли одну банку консерви, передаючи одну ложку на всіх далі й далі», – каже жінка.
Через три місяці служби Андрієві вдалося вирватись додому. Три дні збігли дуже швидко. Він намагався приділити увагу кожному з рідних та друзів.
«Потім стало трішечки легше із зустрічами. Я приїжджала до нього в Одесу. А 2 липня 2022 року ми одружились. Все було сплановано за дуже короткий термін. Для нас це був найкращий день того року. Андрій був такий радісний, випромінював таку доброту та щирість. Але, попри це, відчувалось, що людина прощається…
Він казав: «Як добре вдома!» Віддавав на пам’ять друзям свої речі. Зараз я розумію, чому він так робив. Він хотів, аби його запам’ятали, аби знали та цінували його готовність піти на будь-які жертви заради нас», – розповідає Ірина.
Час відпустки минув непомітно, і Андрій знову повернувся на війну. Там 22 серпня він з побратимами отримав завдання штурмувати село на Херсонщині. Під час штурму їх почали обстрілювати, але тоді їм вдалося вчасно відійти. Увесь той день він не виходив на зв’язок. Аж уночі дружині прийшло смс-повідомлення: «Живі вертаємось».
Востаннє Андрій Бездітний розмовляв із Іриною на її день народження. Сказав, що усіх обіймає і що не буде виходити на зв’язок місяць, а може й більше.
Та вже за кілька днів, 27 серпня, родина дізналася, що Андрія більше немає: 25 серпня в селі Лозове Бериславського району Херсонської області він отримав фатальне осколкове поранення.
Чоловік мав позивний “Джокер”.
«Думаю, тому що посмішкою, мімікою і навіть характером він був трішки схожий на головного актора фільму «Джокер». Мені подобалось, що він завжди залишався собою, такий простий, подекуди різкуватий в словах, але по-щирому, по-справжньому. Завжди казала, що сильнішої людини я не знаю. А він жартома, або й ні, казав: «Такі, як я, довго не живуть…». Андрій був прямолінійним, справедливий, казав те, що думає, не терпів лицемірства. Він був сильним, мужнім, свою любов проявляв не у словах, а у вчинках. Він мріяв про модульний будинок і, як і всі чоловіки, любив машини. Хотів сина, якого б назвав Давидом і вчив би грати у футбол», – ділиться дружина воїна.
Вона каже, що чоловік був для неї авторитетом, людиною, на яку слід рівнятись. Він був амбітним, мав шалене бажання рухатись вперед, навчатись чогось нового. Поки інші боялися – він ставав і робив, був вірний своїм життєвим принципам і переконанням. І навіть під час евакуації в машині смертельно поранений Андрій кричав: «Слава Україні! Слава морській піхоті! Вірний завжди!»
«Точно знаю, що слова «Вірний завжди!» – це не просто девіз морської піхоти, це про мого Андрія, як про Людину, як про воїна», – переконана Ірина.
Андрій Бездітний загинув, коли йому було усього 24 роки. У нього залишилися батьки, дві сестри та дружина.
Вічна слава і шана Герою!
Фото з сімейного архіву
Пам'ять Вінниччина Війна Війна з Росією #stoprussia
Источник: www.ukrinform.ua