Заява про те, що Україна вже тестує бойовий лазер під назвою “Тризуб”, про що повідомив командувач Силами безпілотних систем ЗСУ Вадим Сухаревський, схоже, що була доволі полярно сприйнята у суспільстві. Поки одні вбачали у цьому анонс того, що вже завтра Україна почне масово збивати дрони та ракетами лазерними променями, другі з абсолютним скепсисом щодо навіть наявності прототипу.
При цьому дійсно, якщо поглянути на історію розробки лазерної зброї, то може виявитись, що для її створення необхідні астрономічні кошти, час та відповідна наукова база. Наприклад, перші ґрунтовні роботи над бойовими лазерами пройшли у США та СРСР ще у 80-х, але були закриті через непомірні навіть для Холодної війни бюджети та незрілість технологій.
Читайте також: Чому M1 Abrams краще одразу назвати “важкий танк”, і вже з цього ракурсу судити про нього
Але час йшов, технології ставали доступнішими й вже у 2010 році у США літак YAL-1 на базі Boeing 747 вже знищив з бортового хімічного кіснево-йодного лазера балістичну ракету. Це було результатом 15 річних робіт та орієнтовних витрат у межах 5 млрд доларів. У 2014 проєкт остаточно закинули, бо практична цінність була більш ніж спірною. Літак зрештою створювався для протидії балістичним ракетам для системи ПРО, але мав для цього знаходитись поряд з пусковим районом ворожих балістичних ракет.
YAL-1
А поки YAL-1 ще був у повітрі ВМС США вирішили поекспериментувати із бойовим лазером проти дронів та інших загроз, як тоді вважалось “малої інтенсивності”. У проєкті LaWS, який вів Kratos, відбувся перехід від непрактичних хімічних лазерів на волоконні. Строк розробки становив 4 роки, точна вартість враховуючи те, що цей лазер ще досі у строю невідома.
А от у 2018 році Lockheed Martin отримав твердий контракт на 150 млн доларів на виробництво та постачання лазерів системи HELIOS, які мають потужність до 300 кВт та призначені для реальної бойової роботи проти всіх загроз, включно з крилатими ракетами. У 2021 році перший такий лазер вже був інтегрований на есмінець класу Arleigh Burke.
HELIOS
У цьому ж році Raytheon отримала контракт на 133 млн доларів на постачання чотирьох Stryker із бойовими лазерами проти дронів. У 2023 році два прототипи вже “усіяли поле збитими БПЛА”, у 2024 – вже три машини колесили по Іраку.
Тобто за весь цей час розробки лазерної зброї скоротились, як у часі, так і у грошах кардинально. Більше того, розвитку цієї теми сприяли комерційні технології, наприклад, волоконні лазери у LaWS були фактично аналогічні тим, що використовуються у верстатах лазерного зварювання. Паралельно перестали коштувати захмарні кошти системи високоточного позиціонування, бо окрім потужності необхідно ще й точно тримати “пляму” лазера на рухомій цілі. І от китайські приватні компанії, які якось обійшлись без “школи розробок” довжиною у декілька десятиріч, вже активно їх розпродають. При цьому так, що один з таких лазерних комплексів засвітився в Ірані.
Shennong Shield
Тому коли мова йде про розробку навіть бойового лазера в Україні зараз, треба розуміти, що необхідний набір технологій для цього вже відпрацьований та певною мірою вже доступний. Тому українські оборонні стартапи цілком можуть вести такі розробки, при цьому без стандартних бюрократичних гальм мирного часу.
З іншого боку, і це також дуже справедливо й відносно українського бойового лазера “Тризуб”, між прототипом, який проходить випробування та виробом, який готовий до серійного виробництва – прірва у часі та ресурсах. А між початком серійного виробництва зразка озброєння до насичення його військами – ще одна прірва. Тому у тому, що в Україні існують розробки бойових лазерів немає нічого дивного, але це зовсім не означає, що вже завтра вони вже будуть масово у строю.
Читайте також: Литва вимушено скорочує замовлення на Leopard 2A8, бо вочевидь вперлась у виробничі можливості Німеччини
