Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської академії та громадський діяч, розмірковує над заявами Росії під час стамбульських переговорів про те, що Російська Федерація може вести війну століттями. Він стверджує, що зневіра — це «більше лихо, ніж марні надії».
«Розчарування — це ще більше лихо, ніж марні надії», — стверджує Валерій Пекар. «Багато людей незадоволені, коли я обговорюю невдачі російської армії, економічний спад у Росії та поступове руйнування всіх імперських залишків».
ВІДЕО ДНЯ
Вони сприймають це як посилення нереалістичних очікувань щодо швидкого миру, швидкої перемоги або навіть швидкого падіння Росії. Щось на кшталт двох-трьох тижнів.
Однак я ніде цього не стверджую. Я постійно наголошую, що це не буде швидкий процес. Що Трамп не приїде — він не відновить порядок. Дискусії про неминучий мир і вибори через кілька місяців є безглуздими та шкідливими.
Однак нам не слід впадати й у протилежну крайність. Розмови про Столітню війну чи майбутні конфлікти, в яких майбутні покоління українців будуть змушені неодноразово воювати, є однаково шкідливими. Вони сприяють оманливому відчуттю відчаю, а саме цього прагне супротивник. Лише надзвичайно стійкі особистості можуть витримати стан безнадії, а таких людей за своєю суттю мало. Більшість потребує надії.
РЕКЛАМА
І справді, є надія. Жодна війна не вічна. Жодна імперія не вічна.
Обговорення російсько-шведської війни, яка тривала 21 рік, або Столітньої війни, не враховує важливу відмінність: війни минулого складалися з кількох коротких вирішальних битв між невеликими професійними силами, що чергувалися з роками маневрування та навчання. Сучасні промислові конфлікти передбачають щоденні бойові зіткнення за участю сотень тисяч або навіть мільйонів людей. Це принципово інші явища.
Війна нагадує лісову пожежу — вона поглинає сама себе, щоб підтримувати себе. Це не означає, що лісова пожежа є незначною, що вона швидко закінчиться або що вона не потребує опору. Це вказує на те, що вона не є ні вічною, ні безмежною.
РЕКЛАМА
Відчай — це справді серйозніше лихо, ніж марні сподівання. Тому що можна навчитися уникати марних сподівань. Від зневіри нікуди не втекти.
«Першими завагалися ті, хто вірив, що все скоро вирішиться. За ними йшли ті, хто думав, що це ніколи не закінчиться. Ті, хто вистояв, – це ті, хто зосереджувався на своїх діях, вільний від очікувань щодо того, що може статися, а може й ні», – зазначив Віктор Франкл, який пережив концентраційний табір, вчений і психіатр.
Щоб війна закінчилася, ми всі повинні прийняти воєнний менталітет. Нам потрібно ставити перемогу на перше місце в нашому житті. Тому що все інше — особисті досягнення, зростання бізнесу, політичний успіх, відновлення громади тощо — є прямим результатом завершення війни та забезпечення тривалого миру. Без тривалого миру не буде нічого.
«Війна не закінчується заклинаннями миру. Війна закінчується, коли накопичено критичну масу зусиль. Нам ще далеко до цього етапу. Давайте прагнути наблизитися до нього».
РЕКЛАМА
Зображення взяті із соціальних мереж
Контент, опублікований у розділі «Блоги», відображає особисту точку зору автора та може не збігатися з позицією редакційної колегії.
