«4 труни. 4 хрести. Одна сім'я. Це найстрашніше, що я бачив в житті», — підписав світлину з похорону родини Базилевич міський голова Львова Андрій Садовий. 43-річну маму Євгенію і трьох її доньок — 21-річну Ярину, 18-річну Дарію та 7-річну Емілію — 4 вересня вбила російська ракета майже у самому центрі міста у власній квартирі. Дивом вижив голова родини — Ярослав Базилевич. Він саме відійшов зі сходової клітини у квартиру взяти води, а його рідні залишились там і потрапили під завали внаслідок вибухів.
«Євгенія була надзвичайною людиною!»
Львів прощався із сім'єю 6 вересня, сліз не стримували ні чоловіки, ні жінки. Люди несли соняхи. Ці квіти тримала Дарія на світлині, яка розлетілась мережею після трагедії. Втішали згорьованого чоловіка, який просто з лікарняної палати з ранами на обличчі та безмежним відчаєм і горем в очах востаннє обіймав своїх таких коханих та рідних дівчаток.
ВІДЕО ДНЯ
Ярослав Базилевич на похороні дружини і трьох доньок
РЕКЛАМА
Біля місця трагедії зробили імпровізований меморіал зі світлинами жертв російської ракети — їх всього семеро…
Імпровізований меморіал біля місця трагедії, де внаслідок російського ракетного удару загинуло семеро осібРЕКЛАМА
Місцеві несуть туди квіти, іграшки, запалюють свічки та не стримують сліз, бо болить аж до неба. А в кав’ярні неподалік засервірували стіл памʼяті. Це тепер — символ обірваного життя, бо за стіл вбиті вже ніколи не зможуть сісти.
На похорони Базилевичів люди несли соняхиРЕКЛАМА
— Євгенія — львів’янка, вона була надзвичайною людиною! Світла, щира, із чарівною усмішкою, — розповідає «ФАКТАМ» знайома загиблої родини Олександра. — Часто всі дивувались, як вона все встигає. Бо чудова мама, дружина, завжди красива. Не лише ззовні, а й внутрішньо! Женя була талановитою — працювала маркетологом, парфумеркою та інструктором з йоги. На її сторінці багато відео та фото, як вона виконує складні вправи й мотивує інших. Євгенія любила мандрувати та проводити час з чоловіком та дітьми.
“Базилевичі були тією сім’єю, про яку скільки б не писав хорошого, все одно буде замало”, – кажуть знайомі родини
21-річна Ярина — випускниця Ліцею міжнародних відносин імені Василя Стуса. Вона працювала менеджеркою офісу «Львів — молодіжна столиця Європи». Дуже відкрита дівчина, завжди при зустрічі кожного обіймала.
18-річна Дарія теж закінчила Ліцей міжнародних відносин імені Василя Стуса. Вчилась на другому курсі в Українському католицькому університеті. Спеціалізація — «Культурологія». Дарія обожнювала історію, особливо лекції професора Ярослава Грицака, раділа, коли на день народження отримала його книгу. Вона мріяла, що розвиватиме культуру нашої держави і про це обов’язково дізнається світ! А у вільний час вивчала акторське мистецтво, ходила до театральної студії.
Весь Львів прийшов провести в останню путь загиблих і підтримати Ярослава
«Моя сім’я — це невичерпне джерело підтримки, яке не можна порівняти ні з яким іншим»
Завдяки пожертвам благодійників, Дарія в Українському католицькому університеті отримувала стипендію. Щороку студенти закладу, які мають стипендіальну підтримку, пишуть листи своїм жертводавцям. У пам’ять про Дарію, ділимося уривками з листа дівчини, який вона надіслала своїм благодійникам з Канади. Дарія також записала звернення до своїх жертводавців, які надали їй стипендію.
«Я цікавлюся культурою та історією своєї країни і в майбутньому хочу розвивати культуру України та розповідати про неї всьому світу. Ця пристрасть виникла в мені завдяки моїй родині, яка завжди ділилася зі мною історіями про випробування, через які пройшли наші предки внаслідок світових воєн, Голодомору та в часи Радянського Союзу, — написала Дарія. — Окрім мене, мої батьки виховують ще двох сестер, і у нас неймовірно дружна та гармонійна сім’я. Моя сім’я — це невичерпне джерело підтримки, яке не можна порівняти ні з яким іншим. Вони — найбільша опора в моєму житті, яка допомагає мені долати будь-які перешкоди».
Поділилась Дарія й спогадами про війну, яка застала її в перший рік навчання в університеті:
«З війною прийшла усвідомленість, розуміння того, що відбувається насправді, змінилися цінності та принципи. Але найголовніше — я зрозуміла, наскільки важливо знати історію своєї країни. Саме тому почала детальніше вивчати її, читати книги та дивитися фільми на цю тему. І таким чином не тільки дізналася багато нового про свою країну, а й відкрила у собі великий інтерес до історії».
Емілії Базилевич було лише сім років й вона тільки перейшла до другого класу. Всі дівчата у цій родині були пластунками, із закладеними українськими цінностями.
— Емілія співала в моєму хорі молодших класів. Як тепер пам'ятаю її великі, сонячні оченята. Як старанно і натхненно вона виконувала всі завдання, — ділиться викладачка Вікторія Спільник. – Як сором'язливо сідала в куточку й усміхалась, коли нова пісня чи розспівка їй подобалась, як уважно вибирала заслужену «колекційну наліпку» і, попри галас інших дітей, завжди чемно чекала виходу на сцену. Здавалось би — все життя попереду, але… Вона була і залишиться в моїй пам'яті сонячним, радісним, чемним янголятком…
Емілії Базилевич було лише сім років, вона тільки перейшла до другого класу
Якщо зайти в соцмережі Ярослава Базилевича, то там всі світлини чоловіка із його дружиною та дітьми. У своїх дописах він постійно наголошував, як сильно їх любить і що в них попереду ще багато світлого. Та не судилось…
росія в одну мить знищила для Ярослава все його життя, забрала найрідніших
— Сестра вцілілого Ярослава — моя одногрупниця, — каже «ФАКТАМ» знайома вбитої родини Софія. – Нас було лише семеро в групі, то ж за 5 років ми встигли стати дуже близькими. Звісно, ми знались в цей час, вітались на вулиці, контактували за потреби. Євгенія перетворювала на вишукану красу усе, чого лиш торкалась. Коли народився мій син, я отримала в подарунок давні гуцульські зґардові хрестики, але якось в цей час і не було цілісного бачення прикраси, й грошей на справжню венеційку обмаль. То Женя прийшла на допомогу. Вона власноруч виліпила ці намистинки, які й нагадують, на перший погляд, венеційські коралі, але все ж мають свій характер. І хоч вже маю декілька різних венеційських коралів, ці завжди були дуже дорогими моєму серцю…
Перечитую наше переписування. Скільки я корисних порад отримала, скільки цінного й цікавого довідалась від Жені. Базилевичі були тією сім’єю, про яку скільки б не писав хорошого, все одно буде замало. Вони були настільки справжніми й вишукано досконалими, що годі передати будь-якими словами. Це вишукане благородство облич без штучності не може залишити нікого байдужим. Це ледь не міфічно-казковий зразок честі й шляхетності. Й від цього біль крає душу ще більше. Їм би ще жити й жити. «Вони мають здохнути. А ми все для цього зробити» — пишуть люди про окупантів. І я повністю підтримую це гасло.
Поховали родину Базилевичів на Личаківському кладовищі. Неможливо навіть уявити, як житиме далі Ярослав, адже в одну мить росія знищила все його життя, забрала найрідніших. А світ продовжує мовчки спостерігати, як росіяни нас вбивають, руйнують та тероризують…
Нагадаємо, 3 вересня російські терористи двома «Іскандерами» вдарили по військово-навчальному центру зв’язку (колишньому Інституту зв’язку) в Полтаві. Загинули 55 чоловік і більше трьохсот зазнали поранень. Про страшні наслідки російського теракту читайте в публікації «Син не розмовляє і майже не чує, але головне, що живий»: медики ведуть боротьбу за життя поранених внаслідок подвійного ракетного удару в Полтаві