© Getty Images Тетяна Шептицька детальніше розповіла про те, як концепція меморіалу в Норвегії контрастує з українською.
Тетяна Шептицька, заступниця директора з наукової роботи Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», наголошує на необхідності переосмислення методів вшанування пам’яті жертв трагічних подій у нашій країні. У своїй статті під назвою «Як зберегти пам’ять про жертв — і не застрягти в жалобі» вона висвітлює досвід Норвегії після терористичного нападу на острові Утойя 22 липня 2011 року, коли праворадикальний екстреміст Андерс Брейвік убив 69 молодих людей віком від 14 до 20 років у молодіжному літньому таборі. В результаті нападів, що включали вибух автомобіля в Осло та стрілянину в таборі, загинуло 77 осіб. Авторка зазначає, що це найбільші втрати для Норвегії з часів Другої світової війни.
Шептицька зазначає, що штурм острова був здійснений особою, яка виступала проти демократичних цінностей нації та гуманістичних ідеалів сучасної Європи. Через кілька років після трагедії на Утойї традицію молодіжних таборів було відроджено. Зараз там проводяться не лише поминальні служби, а й спілкування зі школярами, екскурсії, тренінги та молодіжні табори. Як зазначає Шептицька, ці заходи мають на меті іншу мету, ніж просто інформування та попередження – послідовно підкреслювати значення культурного розмаїття, непохитної поваги до прав людини та боротьби з «мовою ворожнечі».
Експерт зазначає, що в Україні трагічні події часто вшановують виключно жалобними церемоніями та покладанням квітів.
«На жаль, багатьом нашим пам’ятним місцям об’єктивно бракує «позитивних прикладів», – зазначає експерт. – Часто їх просто дуже важко витягти з глибин національної пам’яті чи архівних матеріалів. Не випадково останніми роками українські науковці виступають за відхід від тотальної віктимізації історичних наративів та за згадування героїчних аспектів нашого минулого чи випадків боротьби та перемоги».
Водночас, досвід інших країн підкреслює необхідність інтеграції пам'яті з активною участю в житті.
«Збереження пам’яті має не лише визнавати втрати, а й надихати суспільство на осмислення глибинних причин трагедій, щоб запобігти подібним випадкам у майбутньому», – наголошує Шептицька.
Вона пропонує застосувати норвезький підхід в Україні, зокрема, шляхом організації культурних заходів, лекцій та дискусій у місцях пам'яті. Це не лише вшанувало б пам'ять померлих, а й спонукало б до роздумів над уроками, які дає історія.
