«У одиночній камері я спілкувався з павуком протягом 5 місяців, так само, як із сороконіжкою, щоб зберегти свій здоровий глузд». 11.03.2025 09:00 Укрінформ Військовий, який у свої 25 років пройшов ООС, оточення Маріуполя, захоплення російськими військами та втрату ноги під час штурму, вперше поділився своєю історією.
Він вирішив не розкривати своє повне ім’я — лише свій позивний: «Морський». Запланована зустріч із солдатом у рамках ініціативи «Dad Hub» збирає зал у Закарпатській обласній бібліотеці імені Потушняка. Більшість учасників – жінки. Захід проводить волонтер, який його добре знає. Він бере мікрофон і ділиться своєю розповіддю з аудиторією — спокійно, просто і відверто, ніби обговорюючи вчорашню заторку за кавою з другом.
… Я присутній на цій події як слухач. Декілька разів я бачу, що в окремі моменти розповіді «Морпіха» моє обличчя корчиться від болю: переживання, які він описує, викликають у мене фізичний дискомфорт. Незважаючи на це, протягом майже всієї його розповіді мої очі залишаються широко розплющеними, загіпнотизовані його дивовижною силою духу.
Сподіваюся, колись українці стануть свідками історії 25-річного «морпіха», зображеного в блокбастері про супергероя, а поки що ділюся нею з читачами Укрінформу.
МРІЯВ ПРО ФРАНЦУЗЬКИЙ ЛЕГІОН
– Я насправді мав намір записатися у «Французький легіон» (військова частина у складі французької армії, Французький легіон складається з висококваліфікованих піхотинців і виключно приймає іноземців, які бажають служити у збройних силах Франції, – ред.), я до цього готувався і завжди прагнув бути професійним військовим, – зазначає «морпіх».
Однак через мовний бар’єр юнак не зміг вступити до французького легіону. Після закінчення середньої школи він вступив до університету, щоб вивчати машинобудування для реактивних двигунів, які використовуються в літаках.
– Я провчився лише рік – потім у мене з’явилася можливість поїхати за кордон на курс молодого бійця у Великобританії. Я тренувався там два місяці. Згодом до нас приїхали представники українських підрозділів, і я вибрав морську піхоту. Це військова еліта, найсильніші підрозділи. Крім того, це був підрозділ із гідною історією: перший у незалежній Україні батальйон морської піхоти, який дислокувався у Феодосії у 2014 році, залишився вірним присязі та не перейшов на бік Росії, на відміну від багатьох підрозділів, які тоді дислокувалися в Криму. Це мені сподобалося. Потім наш батальйон базувався в Миколаєві, відомий як Феодосійський батальйон, і я підписав з ними контракт (мається на увазі 1-й окремий Феодосійський батальйон морської піхоти у складі Військово-Морських Сил України, – ред.), – пояснює хлопець.
ПЕРШЕ ПОРАНЕННЯ – ПІД ЧАС ПЕРШОГО БОЙОВОГО ЗАВДАННЯ У 18 РОКІВ
На той момент «Морпіху» було всього 18 років. Він закінчив курс молодого бійця в Корпусі морської піхоти, а потім зіткнувся зі своїм першим бойовим досвідом.
– Моє перше бойове завдання було у 2018 році, коли я отримав перше поранення. Я отримав осколкові поранення ноги та обличчя. У мене така своєрідна схильність, що ніби все б’є по обличчю, – ділиться хлопець.
Після поранення, трохи одужавши, командування перевело його на снайперські курси.
— Я володів відмінною влучною стрільбою. Це була шестимісячна програма навчання з американськими солдатами, які служили в Іраку та Афганістані. Це був видатний досвід навчання. Зараз це називають курсами стрільців (стрілець – фахівець із влучної стрільби, який володіє стрільбою на короткі та середні дистанції, – ред.).
Таким чином, «Морпіх» став снайпером, що діє на великих дистанціях. Згодом служив на Світлодарській дузі, Кримському, Зайцевому, Водяному.
Саме у Водяному він зі своїм підрозділом зіткнувся з повномасштабним вторгненням.
ПРИ СПРОБАХ ЕВАКУАЦІЇ З МАРІУПОЛЯ МИ ВТРАТИЛИ БАГАТО ЛЮДЕЙ ТА ТЕХНІКИ
– Це була околиця Маріуполя, вздовж берега Азовського моря. Починаючи з 20 лютого, росіяни почали нас посилено обстрілювати з артилерії та «Градів». Через кілька днів після початку повномасштабного вторгнення ми отримали наказ відступати в місто і відокремилися від «Азова» – зайняли відповідно правий і лівий береги заводи Ілліча та «Азовсталь». Зрештою ми опинилися в оточенні, і цю реальність ми гостро усвідомлювали. Президент закликав нас триматися, обіцяв звільнити Маріуполь — ми вистояли до кінця. Тоді стало зрозуміло, що звільнення недосяжне. Ми робили кілька спроб прорватися в Україну, всі вони були безуспішними — із втратами особового складу та техніки.
Далі була оборона «Азовсталі» в надзвичайно складних умовах.
– Найбільша загроза нашому виживанню виходила з повітря. FABs. Впоравшись із живою силою противника, нам не вдалося протистояти авіації. Безперервні бомбардування та авіація противника, 24/7. Мені навіть не дозволили вийти з притулку. На «Азовсталі» я отримав осколкові поранення голови та обличчя. Мені ледь не відрізали язик, а коли потім я потрапив у російський полон, я ледве міг говорити, – згадує «морпіх».
4 НА 4 КІМНАТИ, КРІСЛА ТА ЯРИ
17 травня 2022 року Президент доручив українським військовим відступити з «Азовсталі».
– За Женевською конвенцією нас усіх мали обміняти через 90 днів. У підсумку я провів у полоні 9 місяців. Майже весь час провів в одиночній камері.
Источник: www.ukrinform.ua
